ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" грудня 2014 р. Справа № 809/3867/14
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Матуляка Я.П.,
суддів: Черепія П.М.,
Гундяка В.Д.,
при секретарі Бойко Л.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_2,
представнка позивача - ОСОБА_3,
представника відповідача та третьої особи на стороні відповідача - Левченка В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до відповідача Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління МВС України в Івано-Франківській області
про визнання незаконним звільнення з посади заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області та поновлення на даній посаді.,-
21.11.2014 року ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним звільнення із посади заступника начальника управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки та поновлення на посаді заступника начальника управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2014 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління МВС України в Івано-Франківській області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача з посади заступника начальника управління УМВС України в Івано-Франківській області відбулось всупереч вимогам Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, оскільки підстава звільнення зазначена в наказі від 27.10.2014 року №2239 о/с, не міститься у вказаному Положенні. Крім того, в порушення Закону України «Про очищення влади» будь якої перевірки щодо доведеності конкретних фактів вчинених позивачем правопорушень відповідачем проведено не було, як і не було складено жодних висновків щодо нього. Вважає, що його звільнення можливе було б лише за умови доведеності вини у сприянні узурпації влади Президентом України Януковичем В.Ф., підриві національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини.
На думку позивача, в даному випадку, має місце незаконне звільнення його із займаної посади та очевидне заподіяння шкоди його конституційним правам, зокрема праву на працю.
Крім того, звертає увагу на ту обставину, що звільнення відбулось під час його перебування на лікарняному та, як наслідок, відповідач не ознайомив його із відповідним наказом, що суперечить вимогам ч.2 ст.47 КЗпП України.
Позивач та його представник, в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали з мотивів викладених у позовній заяві. Суду пояснили, що звільняючи позивача із займаної посади, відповідач не врахував ряд обставин. Зокрема, відповідач не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_2, перебував на посаді заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області ще з червня 2004 року по серпень 2011 року. За вказаний період служби отримав понад 10 заохочень. У вересні 2011 року був понижений у посаді і призначений на посаду начальника управління матеріального забезпечення. А в січні 2013 року, не погоджуючись із режимом влади Президента України Януковича В.Ф., подав рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ. На думку позивача та його представника, відповідачем, також, не враховано тієї обставини, що після звільнення впродовж 2013-2014 років, ОСОБА_2, брав активну участь у підтриманні правопорядку на території Івано-Франківської області, в той час, коли відбувались різного роду провокації та порушення законності. Зокрема, надавав поради щодо діяльності Самооборони та Координаційної ради Івано-Франківської області, організовував охорону громадського порядку в місті та області, будучи координатором по охороні громадського порядку в м. Івано-Франківську між громадськістю та правоохоронними органами в період грудень 2013 року по квітень 2014 року. В зв'язку з чим, після проходження процесу громадської люстрації, який проходив в період квітень-червень 2014 року, Координаційна рада громадських об'єднань Івано-Франківської області та Самооборона майдану Івано-Франківської області, ініціювали кандидатуру позивача на посаду начальника УМВС України в Івано-Франківській області. Згодом, за власним бажанням, позивача було призначено на посаду заступника начальника управління МВС України в Івано-Франківській області - начальником міліції громадської безпеки.
З цих підстав вважають звільнення позивача незаконним та просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, подав письмове заперечення на адміністративний позов, та з мотивів викладених у ньому, просив суд в задоволенні позову відмовити. Суду пояснив, що звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог Закону України «Про очищення влади» з дотриманням необхідної процедури звільнення, так як позивач обіймав посади, щодо яких, встановлена заборона.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суду підтвердили ту обставину, що ОСОБА_2, брав активну участь у підтриманні правопорядку на території Івано-Франківської області, в той час, коли в місті відбувались провокації та порушення законності. Зокрема, надавав поради щодо діяльності Самооборони та Координаційної ради Івано-Франківської області, організовував охорону громадського порядку в місті та області. Підтвердили, також, ту обставину, що після проходження процесу громадської люстрації, Координаційна рада громадських об'єднань Івано-Франківської області та Самооборона майдану Івано-Франківської області, ініціювали кандидатуру позивача на посаду начальника УМВС України в Івано-Франківській області, а в подальшому, на посаду заступника начальника управління. Вказали, що і на даний час, вважають кандидатуру позивача такою, що відповідає посаді заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та третьої особи на стороні відповідача, показання свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оглянувши особову справу позивача, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.10.1983 року.
З червня 2004 року по квітень 2005 року, ОСОБА_2, перебував на посаді заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, а з 04.11.2005 року, його призначено на посаду заступника начальника управління МВС в Івано-Франківській області, підстава наказ МВС України від 04.11.2005 року (а.с.14,15,73).
Відповідно до витягу з Наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 05.06.2008 року №119 о/с, ОСОБА_2, призначено на посаду заступника начальника Управління - начальника міліції громадської безпеки УМВС, підстава: наказ МВС від 02.06.2008 року (а.с. 74,84).
17.08.2010 року позивача призначено на посаду заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області, звільнивши його від посади заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки, підстава рапорт ОСОБА_2, наказ МВС України від 13.08.2010 року (а.с. 74, 83).
На вказаній посаді ОСОБА_2 перебував до 20.09.2011 року, та був призначений на посаду начальника управління матеріального забезпечення (а.с.74).
15.01.2013 року відповідно до наказу №13 о/с, ОСОБА_2 звільнено з посади начальника управління матеріального забезпечення УМВС України в Івано-Франківській області, за п. «а» ст. 65 (за віком) у відставку, підстава рапорт ОСОБА_2, наказ МВС від 11.01.2013 року (а.с.74, 82).
З 11.08.2014 року ОСОБА_2, призначено на посаду заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, підстава наказ МВС від 09.08.2014 року (а.с.81).
Позивач зазначає, що на вказану посаду його рекомендувала Координаційна рада громадських об'єднань Івано-Франківської області та Самооборона майдану Івано-Франківської області та м. Івано-Франківськ, внаслідок проходження ним процедури громадських обговорень у вказаних організаціях. Дана обставина не заперечується сторонами та підтверджується копіями відповідного звернення та подання (а.с.18,19).
14.11.2014 року у відповідності до вимог Закону України «Про очищення влади» позивачем, на адресу Міністерства внутрішніх справ України, направлено заяву про проведення відносно нього перевірки та копію декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік (а.с.20-26).
Слід зазначити, що подаючи відповідну заяву, позивач повідомив про те, що заборони визначені частиною 3 або 4 статті 1 Закону, до нього не застосовуються.
В той же час, колегія суддів враховуючи те, що позивач перебував на посаді заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області більше одного року у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року, зазначає, що він зобов'язаний був повідомити про такі обставини (заборони) у поданій заяві. Однак, незважаючи на визначені Законом України «Про очищення влади» заборони, які існували на момент подання відповідної заяви позивача, про вказані обставини не повідомив, що унеможливило застосування до нього наслідків передбачених ч.3 ст.4 Закону України «Про очищення влади».
В жовтні 2014 року відповідно до Наказу №2239 о/с від 27.10.2014 року «По особовому складу» згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_2 (Н-864207), заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
16.10.2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII.
Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону - очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону - протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Статтею 2 Закону, передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Так, відповідно до пункту шостого частини першої статті 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Статтею 3 Закону встановлені критерії здійснення очищення влади (люстрації). Так, згідно з пунктом восьмим частини першої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Тобто, Закон України «Про очищення влади» визначив перелік посад та коло осіб, до яких застосовується Закон, але застосування відбувається крім того і за різними критеріями.
Слід зазначити, що критерії здійснення очищення влади (люстрації), визначені статтею 3 Закону, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади та визначає суб'єктів правовідносин - керівника, заступника керівника територіального органу Міністерства внутрішніх справ України.
В судовому засіданні встановлено, що у період з 25.02.2010 року по 15.01.2013 року ОСОБА_2 обіймав різні посади в органах внутрішніх справ. Зокрема, в період з 25.02.2010 року по 13.08.2010 року обіймав посаду заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, а з 13.08.2010 року по 20.09.2011 року - заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області. Тобто, сукупний термін перебування позивача, у період визначений Законом, на посадах, щодо яких встановлена заборона, становить більше ніж один рік.
Суд зазначає, що факт перебування на певних посадах позивача в органах внутрішніх справ, підтверджується наявними в справі та дослідженими судом витягами з наказів про призначення та звільнення ОСОБА_2, копією з послужного списку позивача. Відомості вказані у вищенаведених документах, позивачем не заперечуються.
Твердження позивача про те, що відповідачем не було в установленому Законом України «Про очищення влади» порядку, проведено перевірку відносно його особи, спростовуються наступним.
Відповідно до підпунктів першого, другого частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Таким чином, відповідач діяв на основі критеріїв, визначних частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особовий справі позивача. А тому, перевірка недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій за попередній рік декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах і таке інше проводиться відносно осіб, які не підпадають під дію частини першої статті 3 цього Закону.
Щодо посилань позивача на ту обставину, що підстава звільнення в наказі №2239 о/с від 27.10.2014 року, не передбачена Положенням Про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджених Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №14, то слід зазначити наступне.
Питання пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про міліцію», Положенням Про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
А отже, суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону, внесено зміни до статті 36 Кодексу законів про працю України, а саме частину першу доповнено пунктом 7-2 такого змісту: "7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", частину другу доповнено словами "а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".
Таким чином, відповідачем при прийняті та складенні наказу №2239 о/с від 27.10.2014 року було дотримано норми трудового законодавства.
З цього ж огляду, не можуть слугувати підставою для задоволення позову наведені позивачем обставини, щодо того, що звільнення відбулось під час його перебування на лікарняному, та те, що відповідач не ознайомив його із відповідним наказом, що суперечить вимогам ч.2 ст.47 КЗпП України. Так, вищенаведені положення Закону, не містять жодних застережень з цього приводу, питання звільнення працівника, щодо якого встановлена заборона, повинно бути вирішено впродовж десяти днів. Тобто, в силу вищенаведених норм Закону, перебування особи, яка підлягає звільненню на листку непрацездатності, жодним чином, не може бути підставою для продовження терміну перебування його на службі.
Крім того, слід зазначити, що управлінням УМВС України в Івано-Франківській області, 11.11.2014 року та 17.11.2014 року, на адресу позивача направлялись повідомлення про його звільнення, що підтверджується копіями відповідних листів та фіскальних чеків УДППЗ «Укрпошта» (а.с.85-87).
Суд також вказує на відсутність в Законі України «Про очищення влади» норм, які б ставили в залежність питання звільнення особи, яка підлягає такому звільненню в силу вимог Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, від проходження такою особою громадських слухань, та як наслідок, призначення її на посаду за рекомендацією Координаційної ради громадських об'єднань Івано-Франківської області та Самооборони майдану Івано-Франківської області та м. Івано-Франківськ чи інших громадських утворень. Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку, що вказані обставини та обставини, які повідомили свідки допитані в судовому засіданні, не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог та свідчити про протиправність дій відповідача.
Що стосується тверджень позивача щодо невідповідності норм Закону України «Про очищення влади» положенням Конституції, зокрема, встановленого права на працю, то суд зазначає, що законодавством України передбачено чіткий порядок визнання законодавчих актів неконституційними, зокрема це направлення письмового клопотання до Конституційного Суд України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 та 158 Конституції України, конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України (стаття 39 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Згідно вимог частини 2 статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», у разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом рішення про їх неконституційність.
Колегія суддів констатує, що на час розгляду даної адміністративної справи та прийняття судом рішення, Конституційним судом України жодних рішень про визнання Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII або його окремих положень неконституційним, не приймалось.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при звільненні ОСОБА_2 відповідач діяв в межах наданих йому повноважень у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстав для задоволення позову немає. Як наслідок, адміністративний позов не підлягає до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
в задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Головуючий суддя: /підпис/ Матуляк Я.П.
Судді: /підпис/ Черепій П.М.
/підпис/ Гундяк В.Д.
Постанова складена в повному обсязі 23.12.2014.