79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" грудня 2014 р. Справа № 914/2857/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Данко Л.С.
Орищин Г.В.
розглянув отримавши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дистрибуційна компанія", м. Львів б/н від 18.10.2014 р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2014 року
у справі № 914/2857/14
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк - Маркет", м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дистрибуційна компанія", м. Львів
про стягнення заборгованості у розмірі 121 093,52 грн.
За участю представників сторін:
від позивача - не з»явився
від відповідача - не з»явився
Представник скаржника в судове засідання не з"явився, своїм правом на участь у судовому розгляді не скористався.
Скаржником причин нез"явлення суду не повідомлено, хоча належним чином останній повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи ухвалою суду від 27.10.2014р., розгляд справи відкладався у зв»язку із неявкою представника скаржника.
Поштова кореспонденція, яка скеровувалася апеляційним судом за адресою зазначеною скаржником у апеляційній скарзі та вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо відповідача від 22.08.2014 року №19192033 станом на 29.07.2014 року, а саме: 79005, Львівська область, м. Львів, Проспект Шевченка, будинок 7, офіс 11(а.с.58-59); поверталась без вручення адресату (отримувачу) з написом: "За закінченням терміну зберігання" (докази в матеріалах справи).
Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно із п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
На день розгляду справи в судове засідання 16.12.2014р. письмових заяв та клопотань від скаржника про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав вдруге факсограму-клопотання №839 від 15.12.2014р. про розгляд справи без участі представника позивача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення скаржника належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду про можливість розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 03.10.2014р. у справі №914/2857/14 (суддя Коссак С.М.) позовні вимоги задоволено повністю: стягнено з ТОВ "Львівська дистрибуційна компанія" (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 7, офіс 11; ідентифікаційний код юридичної особи 38853451) на користь ТОВ "Торговий дім "Мілк-Маркет" (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 2в; ідентифікаційний код юридичної особи 37816324) 78 302,25 грн. - основного боргу, 485,41 грн. - 3% річних, 3 154,74 грн. - пені, 39 151,12 грн. - штрафу.
ТОВ "Львівська дистрибуційна компанія" подано апеляційну скаргу б/н від 18.10.2014 р., в якій просить скасувати рішення суду, зокрема, скаржник не погоджується з рішенням господарського суду в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 39 000,00грн., посилаючись на те, що судом не досліджено та позивачем не вказано того факту, що скаржником було повернуто позивачу товару на суму 39 000,00грн. 01.08.2014р. - неякісний товар, який було поставлено позивачем. Тобто задоволена до стягнення на користь позивача сума основного боргу складає не 78 302,25грн. а 30 302,25грн.
Також, скаржник зазначає, що судом не досліджено тієї обставини, що при підписанні договору поставки скаржник не погодився з декількома істотними умовами договору та склав відповідний протокол розбіжностей до даного договору.
Окрім того на думку скаржника судом не досліджено видаткові накладні на які посилається позивач як на доказ отримання товару скаржником, оскільки останні не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
ТОВ "Торговий дім "Мілк-Маркет" у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідач покладені на нього зобов»язання щодо оплати придбаного за договором товару в повній мірі не виконав у зв»язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 78 302,25грн.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 03.03.2014р. укладено договір поставки № 3/03-Д (а.с.15-19).
Згідно із п.1.1 договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати товари разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих і узгоджених між сторонами замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари та своєчасно оплачувати їх вартість.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 151 083,50 грн. (а.с.20-22).
Відповідно до п.3.4 договору розрахунки за договором здійснюються грошовими коштами, в національній валюті України, в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець зобов'язується оплатити відвантаженні йому товари протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту відвантаження.
Відповідно до п.3.3 договору моментом відвантаження вважається момент передачі товарів покупцю, про що свідчить підпис відповідальної особи та відтиск печатки (штампу) покупця на накладних постачальника.
Матеріалами справи підтверджується часткове повернення товару, на загальну суму 29 081,25грн., що підтверджується накладними на повернення постачальнику товар №1 від 11.04.2014р. та № 2 від 20.05.2014р. (а.с.48-49).
Відповідач частину заборгованості в сумі 43 700,00грн. оплатив, що підтверджується банківськими виписками (а.с.52-55).
Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.05.2014р становить 78 302,25 грн., що підтверджується належно оформленим актом звірки взаєморозрахунків між сторонами (а.с.26).
24.06.214р. позивачем було надіслану відповідачу претензію № 404 від 23.06.2014р., в якій просив здійснити оплату заборгованості в сумі 78 302,25грн., яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення (а.с.50).
Оскільки доказів повної оплати за поставлений товар відповідачем не надано, такі документи відсутні в матеріалах справи, .заборгованість відповідача за поставлений товар становить 78 302,25 грн.
Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України та ст..526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно і статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.
Скаржником не надано суду доказів проведення повної оплати вартості отриманого товару, в матеріалах справи відсутні документи, на які посилається скаржник як на підставу скасування рішення суду в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 39 000,00грн. за отриманий товари, який, як зазначає скаржник, було повернуто позивачу 01.08.2014р. - неякісний товар.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 78 302,25грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних в сумі 485,41 грн. в межах заявлених позовних вимог (згідно заяви про зменшення позовних вимог).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст..611 ЦК України).
Відповідно до ст.230 ГК України, ст. 549 ЦК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із п.6.2 договору за порушення строків оплати отриманого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент оплати.
Отже з урахуванням вищенаведеного, підлягає стягненню пеня в сумі 3 154,74 грн. в межах заявлених позовних вимог (згідно заяви про зменшення позовних вимог).
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, враховуючи статтю 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до п.6.6 договору сторони узгодили, що у випадку прострочки покупцем оплати вартості товару більш ніж на 30 календарних днів вважається, що покупець необґрунтовано відмовився від оплати товару та зобов'язаний сплатити на користь постачальника, крім установленої Договором санкції п.6.2., штраф за ухилення від оплати у розмірі 50% від вартості отриманого та не оплаченого в строк товару.
З огляду на викладене, заявлений позивачем до стягнення штраф у розмірі 50% від суми простроченої заборгованості в розмірі 39 151,12,00 грн. нарахований правомірно і підлягає стягненню з відповідача.
За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
Не береться до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом не досліджено тієї обставини, що при підписанні договору поставки скаржник не погодився з декількома істотними умовами договору та склав відповідний протокол розбіжностей до даного договору, оскільки в матеріалах справи відсутній та скаржником не надано в суд апеляційної інстанції вищезазначеного протоколу розбіжностей, а суд оцінює докази, які знаходяться в матеріалах справи.
Окрім того посилання скаржника на те, що видаткові накладні на які посилається позивач як на доказ отримання товару скаржником, не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є помилковим, оскільки факт одержання товару за зазначеними накладними засвідчується підписом представника та відтиском круглої печатки відповідача на зазначених вище видаткових накладних. Окрім того, підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, і є підставою виникнення обов'язку щодо оплати поставленого товару.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:
1.Рішення господарського суду Львівської області від 03.10.2014р. у справі №914/2857/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3.Справу направити у господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.12.2014р..
Головуючий суддя Галушко Н.А
Суддя Данко Л.С.
Суддя Орищин Г.В.