ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21124/14 02.12.14
За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
До Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
Провідшкодування шкоди в порядку регресу 54 055, 73 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 54 055, 73 грн.
20.10.2014р. Позивач через загальний відділ діловодства суду надав суду заяву, в якій просив провести розгляд справи №910/21124/14 за відсутності представника позивача та зазначив, що позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
02.12.2014р. Відповідач через загальний відділ діловодства суду надав суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
31 травня 2013 року між ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0199-0157/13/0371, предметом якого є страхування транспортного засобу «Фольцваген», державний реєстраційний № АА 9542 ОМ.
22 жовтня 2013 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Фольцваген» державний реєстраційний № АА 9542 ОМ під керуванням водія Дронова Андрія Олександровича та транспортного засобу «Шкода» державний реєстраційний № АА 0207 IP під керуванням водія Кузьміщева Олександра Володимировича.
Згідно з довідки ВДАІ та Постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2013 року вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення Кузьміщевим О.В. правил дорожнього руху України.
Таким чином, Кузміщев О.В. є винною особою у спричиненні пошкоджень автомобілю «Фольцваген», державний реєстраційний № АА 9542 ОМ.
18 грудня 2013 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі звіту № 026/11-2013 від 11 листопада 2013 року та звіту № 2012 від 10 грудня 2013 року було складено страховий акт та розрахунок страхового відшкодування до нього.
На підставі вищевказаних документів ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» здійснила виплату страхового відшкодування на користь страхувальника в розмірі 105 885 (сто п'ять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) гривень 34 копійки, що підтверджується платіжним дорученням № 23069 від 19 грудня 2013 року та № 23070 від 19 грудня 2013 року.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Шкода» державний реєстраційний № АА 0207 IP на момент ДТП, була застрахована в ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АС/2298687, за яким останнє взяло на себе обов'язок здійснити відшкодування шкоди заподіяної третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільна відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.
Тому, 8 січня 2014 року Позивач звернувся до Відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу № 11/7812, яку Відповідач отримав 17 січня 2014 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення. Однак, Відповідач проігнорував вказану заяву та виплата страхового відшкодування в порядку регресу не була здійснена.
В обґрунтування своїх позовних вимог, Позивач посилається на ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до якого до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічне положення міститься і у ст. 993 Цивільного Кодексу України.
За твердженням Позивача, після виплати страхового відшкодування Страхувальнику, до Страховика (Позивача) перейшло право вимоги до відповідальної особи.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
На підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до Позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами, тобто, до особи винної у скоєнні ДТП.
Особою, відповідальною за завдані збитки, є Відповідач в силу наступних обставин.
Відповідно до постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21.11.2013р., ДТП сталася внаслідок здійснення водієм Кузьмищевим О.В. адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП., гр. Кузьмищева О. В. визнано винним у вчиненні вищезгаданого правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність була застрахована у Відповідача на підставі договору (полісу) № АС/2298687 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.
Згідно п. 37.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам, організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000, 00 грн. на одного потерпілого.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Оскільки, згідно з витягу з бази МТСБУ Договір цивільно-правової відповідальності, укладений між винною особою та відповідачем передбачає франшизу у розмірі 1 000, 00 (одна тисяча) гривень, Позивач правомірно зменшив розмір страхового відшкодування фактично виплаченого страхувальнику позивача на розмір франшизи передбаченого договором № АС/2298687.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.27 Закону України «Про страхування»).
Згідно постанови пленуму Верховного суду України №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.
Враховуючи вищезазначені правові норми, зібрані докази по справі, суд прийшов до висновку, що до Позивача переходить право вимоги до Відповідача на відшкодування збитків в розмірі 49 000, 00 грн., тобто позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В своєму відзиві на позов, Відповідач вказує на те, що ним було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, в зв'язку з відсутністю звіту про оцінку.
Проте, зазначені твердження не беруться судом до уваги, оскільки відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, однак в даному переліку відсутня така підстава для відмови у виплаті страхового відшкодування як відсутність звіту про оцінку.
З огляду на наявність прострочення грошового зобов'язання, Позивач правомірно нарахував Відповідачу суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату). Оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплата боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних так само, як інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання. Така позиція викладена Верховним судом України в аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування.
Позивач, виплативши страхове відшкодування, отримав право регресної вимоги до Відповідача на стягнення цієї суми, відтак, зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що Позивач правомірно нарахував 3% річних в сумі 620, 22 грн., які підлягають до стягнення.
Посилання Позивача на норми п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням якої він вимагає стягнути з Відповідача пеню в розмірі 4 435, 51 грн., суд визнає необгрунтованим та не задовольняє вимогу Позивача про стягнення з Відповідача зазначеної суми пені з наступних підстав.
За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як пеня, сторони мають досягти у письмовому вигляді. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку, в даному разі пені.
Сторони не надали доказів укладення угоди про неустойку у письмової формі, відповідно до ст.547 ЦК України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з вищенаведених норм закону, Відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 49 000, 00 грн. та 3% річних в розмірі 620, 22 грн.
В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи Позивач довів, що його позовні вимоги щодо стягнення суми страхового відшкодування та 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Вимога позивача щодо стягнення пені не задовольняються судом з підстав вищенаведених.
Витрати по судовому збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77, Код: 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова, 32-А, Код: 30859524) 49 000 (сорок дев'ять тисяч) грн. 00 коп. відшкодування шкоди в порядку регресу, 620 (шістсот двадцять) грн. 22 коп. 3% річних та 1 677 (одну тисячу шістсот сімдесят сім) грн. 68 коп. судового збору.
Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
В частині стягнення пені - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 19.12.2014р.
Суддя І.І.Борисенко