іменем україни
10 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року,
У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 04 серпня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Судовим наказом, виданим 05 лютого 2009 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 983,85 грн. Оскільки відповідач належним чином не виконала свої кредитні зобов'язання, у неї утворилась заборгованість у розмірі 30 009,75 грн., яку банк і просить стягнути на свою користь.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення місцевого та ухвалу апеляційного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду і клопотання щодо поновлення цього строку не заявлено. Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» наслідки порушення позивачем строків позовної давності звернення до суду з вимогою про повернення споживчого кредиту застосовуються незалежно від наявності відповідної заяви сторони у спорі.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 серпня 2007 року ОСОБА_6 звернулась до установи банку із заявою на отримання кредиту, сума ліміту якого складає 5 000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки.
В період 04 - 06 серпня 2007 року з кредитної картки відповідача було знято 5 000 грн. 30 січня 2008 року відповідач здійснила щомісячний платіж щодо погашення кредитної заборгованості в розмірі 649 грн. (а.с. 5 - 9).
В зв'язку із тим, що відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за договором кредиту не виконав, станом на 15 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 30009,75 грн., з яких: заборгованість по процентам - 15679,52 грн., заборгованість по комісії - 12425 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 1405,23 грн. (а.с. 5 - 9).
Судовим наказом, виданим 05 лютого 2009 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 983,85 грн.
Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором у січні 2014 року.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з вимогами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Разом з тим, вирішуючи спір, місцевий суд не звернув уваги, що у відповідності до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
У порушення вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України, суд на вказані вимоги закону уваги не звернув та не врахував, що відповідач заяви про застосування строку позовної давності не подавав.
При новому розгляді справи суду слід також звернути увагу на обставини справи (наявність кредитного договору через кредитну картку) та врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року.
Таким чином, місцевий суд не з'ясував обставин справи, що мають значення для правильного вирішення цієї справи. При цьому апеляційний суд допущені місцевим судом порушення не усунув і сам допустив порушення в частині невірного застосування норм права.
Оскільки вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судами обох інстанцій, то ухвалені у справі судові рішення на підставі ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська