іменем україни
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В.,Попович О.В.,
Парінової І.К.,Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки і піклування Козятинської міської ради Вінницької області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним договору кредиту, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2014 року,
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору кредиту.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 березня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» скасовано, позов задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 4 квітня 2008 року в розмірі 43 809 дол. США 88 центів, що еквівалентно 350 040,97 грн, з яких: 23 976,93 дол. США заборгованості за тілом кредиту, 11 271,16 дол. США заборгованість по процентах, 296,31 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом, 49 134,5 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, 250 грн штрафу (фіксована частина), 1 084,69 дол. США штрафу (процентна складова), звернути стягнення на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 44,40 кв. м, житловою площею 30 кв. м по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, проведенням дій щодо оформлення та отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.
Встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.
Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням апеляційного суду, ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (норма частини 2 статті 324 ЦПК України).
Положеннями частини 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 4 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № VIКWGК0000000991, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 25 тис. дол. США на умовах повернення кредиту до 4 квітня 2028 року та сплати 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечено укладеним ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 того ж дня договором іпотеки, згідно з яким ОСОБА_6 передав у іпотеку банку належну йому квартиру НОМЕР_1 площею 44,40 кв.м, житловою площею 30,00 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1.
На момент укладення договору іпотеки від 4 квітня 2008 року ОСОБА_6 надав ПАТ КБ «ПриватБанк» довідку № 25 про те, що в цій квартирі зареєстровано лише іпотекодавця.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 не виконував зобов'язання за кредитним договором належним чином, у нього виникла заборгованість у сумі 43809,88 дол. США, у рахунок погашення якої банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У свою чергу, ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, так як вважав кредитний договір недійсним через невідповідність вимогам, встановленим Законом України «Про захист прав споживачів».
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).
Нормами статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
За процедурою продажу, визначеною положеннями статті 38 Закону України «Про іпотеку», дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Відповідно до пункту 27 договору іпотеки від 4 квітня 2008 року звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо відповідності наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку сумі заборгованості ОСОБА_6 Крім того, на підтвердження своїх заперечень власного розрахунку заборгованості позичальник не надав, клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи не заявляв. Рішення суду про задоволення позову в частині виселення ухвалено з додержанням норм статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про дотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого ЦК України та Законом України «Про іпотеку», є обґрунтованим.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_6 заявляв вимоги про визнання недійсним договору іпотеки з підстав відсутності згоди органу опіки та піклування на вчинення такого правочину.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:М.В. Дем'яносов
І.К. Парінова
О.В. Попович
С.П. Штелик