Ухвала іменем україни Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:головуючогоОСОБА_14, суддів:ОСОБА_11, ОСОБА_12, за участю прокурораОСОБА_13, засудженого ОСОБА_4 ( в режимі відеоконференції) розглянула у відкритому судовому засіданні 18 грудня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2014 року щодо нього. Зазначеним вироком засуджено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що немає судимостей,за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років. Вироком суду вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат по справі. За вироком суду, ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що він 26 грудня 2010 року приблизно о 14 годині по АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків між ним та ОСОБА_5, з метою помсти через зникнення свого мобільного телефону, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер та передбачаючи суспільно - небезпечні наслідки своїх діянь, бажаючи їх настання, маючи умисел на заподіяння смерті ОСОБА_5, за допомогою принесеного з собою ножа наніс останньому два удари в область життєво-важливого органу - правої потиличної частини голови та лівого вуха і удар в область правої лопатки, чим заподіяв ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпеки для життя в момент заподіяння. Однак, ОСОБА_4 не виконав до кінця усіх дій, які вважав за необхідне виконати для реалізації свого злочинного умислу на заподіяння смерті ОСОБА_5, з причин, які не залежали від його волі, у зв'язку із припиненням його протиправних дій свідками даного злочину.Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2014 року вирок районного суду змінено. Застосовано до ОСОБА_4 положення ст. 69 КК України та пом'якшено призначене йому покарання до 5 років позбавлення волі.В решті вирок суду залишений без зміни.
У касаційній скарзі засуджений просить судові рішення змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 128 КК України та призначити покарання в межах санкції цієї статті. При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Крім того, стверджує, що умислу на вбивство потерпілого не мав, хотів лише полякати ножем потерпілого, а тілесні ушкодження ОСОБА_5 спричинив внаслідок необережного поводження з ножем, припинив злочинні дії по власному бажанню. Поміж іншого, зазначає, що суд при призначенні покарання не врахував думку потерпілого, який просив не позбавляти його волі, та призначив надто суворе покарання. Також посилається, на порушення права на захист, оскільки участь захисника у справі була формальною.
Заслухавши доповідь судді, засудженого, на підтримку доводів касаційної скарги у повному обсязі; думку прокурора, який не погодився з касаційною скаргою, просив судові рішення залишити без зміни, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 КПК України 1960 року. Відповідно до змісту зазначеної норми закону, підставами для зміни або скасування судових рішень у касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
Як видно зі змісту касаційної скарги засудженого, він фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, досудове слідство й судовий розгляд проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, порушень цього закону, які були б істотними і тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено, а висновок суду про доведеність винності ОСОБА_4 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, є правильним, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які дослідженні з достатньою повнотою, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.
Доводи касаційної скарги засудженого про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки на його думку, він не мав умислу на вбивство, а лише хотів полякати ножем потерпілого, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до загальних положень кримінального права розмежування окремих стадій скоєння злочину у кримінальному законодавстві проводиться, як правило, за об'єктивними властивостями діяння, залежно від змісту і характеру вчинюваних діянь, з урахуванням тієї ролі, яку вони відігравали в реалізації умислу. Замахом закон визнає діяння, яке безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Замах - це кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, і тому воно мислимо як акт, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі і замаху. Таким чином наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчиняти замах на їх досягнення.
Згідно з частиною третьою статті 15 КК України, положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» незакінченим замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння ( дії або бездіяльності) та коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо особа з причин , що не залежали від її волі , не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Вирішуючи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий (спрямованість умислу винуватого), необхідно зважати на сукупність всіх обставин вчиненого діяння і враховувати не тільки поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, характер поранень (поранення життєво важливих органів), заподіяних потерпілому, а й спосіб вчинення злочину, засоби і знаряддя злочину.
Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками (у матеріальних складах злочину). Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
Про наявність прямого умислу можуть свідчити, зокрема, конкретні діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого.
У даній справі судом встановлено, що ОСОБА_4 не були виконані усі дії, які він вважав за необхідні здійснити для досягнення злочинного умислу на позбавлення життя потерпілого з причин, що не залежали від його волі, оскільки його діям перешкодили свідки даної події ОСОБА_6 та ОСОБА_7 І саме завдяки активним діям останніх, які полягали у фізичному втручанні, в момент спричинення ОСОБА_4 ножових поранень потерпілому у життєво - важливий орган (потиличну частину голови та місце розташування лівого вуха), а також в область правої лопатки, було припинено виконання усіх злочинних дій засудженого, які він вважав необхідними для реалізації свого злочинного умислу до кінця, направленого на заподіяння смерті ОСОБА_5
Згідно висновку експерта № 117 м/д, ОСОБА_5 злочинними діями засудженого було спричинено відкритий перелом потиличної кістки праворуч, струс головного мозку, рублені рани потиличної області голови, правої лопаточної області, правої сосцевидної області, правої вушної раковини. Вказаний перелом кваліфікується, як тяжке тілесне ушкодження по критерію небезпеки для життя в момент спричинення, виник внаслідок дії в праву потиличну частину голови потерпілого гострим предметом, що має рублені ознаки.
На думку колегії суддів, судом правильно зроблено висновок, що характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим, локалізація ножових поранень, механізм їх спричинення з достатньою силою, знаряддя злочину (ніж загальною довжиною 59,5 см з двосторонньою заточкою та лезом довжиною 45 см) - усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_4 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого.
Діяння, до якого вдався засуджений, не дають підстав вважати, що він мав намір спричинити потерпілому будь-які тілесні ушкодження, вони (діяння) були завідомо для нього такими, що можуть потягнути за собою смерть потерпілого, і не привели до смертельного наслідку лише в силу того, що його злочинні дії були припинені свідками по справі.
За таких обставин, районний суд правильно розцінив дії ОСОБА_4 як незакінчений замах на вбивство потерпілого і дійшов обґрунтованого висновку, що за своїми ознаками вони утворюють склад злочину, передбачений частиною третьою статті 15, пунктом 1 статті 115 КК, і виключають їх кваліфікацію за частиною першою статті 121 КК.
Твердження засудженого про те, що ножові поранення потерпілому він вчинив з необережності, у зв'язку з чим його дії необхідно перекваліфікувати на ст. 128 КК України, спростовуються матеріалами справи, у тому числі і показаннями самого ОСОБА_4, з яких вбачається, що ножові поранення потерпілому він спричинив навмисно.
Та обставина, що ОСОБА_4 після втручання свідків для припинення його злочинні дії самостійно покинув місце події, не впливає на правову оцінку його діяння та не може бути розцінена судом про відсутність у нього умислу на вбивство ОСОБА_8 Адже встановлено, що замість надання допомоги потерпілому та свідку по справі ОСОБА_6, якому засуджений також спричинив порізи ножем на руці при захисті потерпілого від засудженого, ОСОБА_4 вимушено покинув місце вчинення злочину.
Посилання ОСОБА_4 про формальну участь захисника у справі позбавлені підстав, оскільки у матеріалах справи міститься власноруч написана ОСОБА_4 заява до районного суду про відмову від захисника, яка не пов'язана з його матеріальним становищем, що також було підтверджено ним у судовому засіданні, після роз'яснення головуючим його прав, передбачених ст. 263 КПК України 1960 року та ст. 63 Конституції України (т. 1 а.с. 234 А; т. 2 а.с. 42).
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що апеляційний розгляд справи відбувався за участю захисника ОСОБА_9, який у повному обсязі ознайомився з матеріалами кримінальної справи, отримав у суді першої інстанції копію вироку суду, ним же і була подана апеляційна скарга в інтересах засудженого ОСОБА_4 Крім того, до апеляційного суду також була направлена апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 60-62; 66-68).
За участі вказаних захисників і відбувся розгляд справи у суді апеляційної інстанції, ці захисники, як вбачається з протоколів судових засідань апеляційного суду, були присутні на кожному судовому засіданні та приймали участь у судових дебатах (т. 2 а.с. 150-159).
І на неналежне виконання обов'язків по захисту інтересів засудженого захисниками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ОСОБА_4 не скаржився, від їх участі у розгляді справи в апеляційному суді не відмовлявся.
А тому право засудженого на захист порушено не було.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд ретельно перевірив усі доводи апеляцій засудженого і його захисників, у тому числі і ті, які за змістом і суттю аналогічні викладеним у касаційній скарзі, й мотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення. Вважати, що апеляційний суд допустився упередженості чи необ'єктивності при розгляді цієї справи або не виконав ті чи інші норми КПК, які були б підставою для зміни або скасування ухвали, колегією суддів не встановлено. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.
Також, є необґрунтованими доводи скарги про суворість призначеного покарання.
Так, відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Нормою ст. 69 КК України передбачено, що за наявності обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частин статті) Особливої частини КК України.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_4 суд, як вбачається з вироку, врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання негативних характеристик немає, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих вину обставин.
Однак, апеляційний суд не погодився з таким рішенням районного суду та змінив вирок у цій частині, призначивши покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.
При цьому, апеляційний суд, провівши часткове судове слідство, зважив на всі обставини вчинення ОСОБА_4 злочину, врахував обставини пом'якшуючі покарання ОСОБА_4
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 апеляційним судом покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65 КК України. Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначає останній у касаційній скарзі, не вбачається.
Перевіривши матеріали кримінальної справи в цілому, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, чи неправильного застосування кримінального закону, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Вирок Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2014 року щодо засудженого за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України ОСОБА_4 залишити без зміни.
ОСОБА_14 ОСОБА_11 ОСОБА_12