ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
10 грудня 2014 року № 826/16905/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної реєстраційної служби України
провизнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України про визнання незаконними та скасування наказу від 29.09.2014 №1026/к в частині звільнення ОСОБА_1 зі структури Державної реєстраційної служби України; поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржений наказ прийнято з порушенням вимог ст. 42 , 184 кодексу законів про працю України, оскільки вона є матір'ю, що сама виховує дитину, а при звільненні їй не запропоновано роботу.
Відповідач - Державна реєстраційна служба України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених в письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що позивачка не повідомляла, що вона має пільги як одинока мати, тобто відповідач не міг знати про переважне право на залишення позивачки на роботі.
В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до норм ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,
На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації речових прав Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Наказом від 29.09.2014 №1026/к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці Державної реєстраційної служби України відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Загальний перелік підстав для розірвання трудового договору та звільнення службовця з роботи, передбачений статтею 40 Кодексу законів про працю України.
Пунктом 1 статті 40 Кодексу визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (далі-зміни в організації виробництва і праці). Можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників.
Огляд практики розгляду трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу, детально викладено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі - постанова Пленуму) та зазначено, що "розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП."
З матеріалів справи вбачається, що наказом Державної реєстраційної служби України від 11.07.2014 №351 «Про затвердження структури та штатної чисельності державної реєстраційної служби України» затверджено структуру Укрдержреєстру, яка не передбачає наявність Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та, як наслідок посади, яку обіймала позивачка.
Суд звертає увагу, що відповідно до структури апарату Державної реєстраційної служби України, затвердженої наказом від 28.04.2014 №206, гранична чисельність працівників становить 213 одиниць.
Відповідно до наказу Державної реєстраційної служби України від 11.07.2014 №351 гранична чисельність працівників становить також 213 одиниць.
З огляду на викладене, у відповідача хоча й відбулись штатні зміни, проте такі зміни не мали наслідком скорочення чисельності штатних одиниць, отже твердження позивача про проведення скорочення спростовується матеріалами справи.
Слід зазначити, що розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу, передбачає дотримання певних гарантій для працівника.
Так, за загальним правилом встановленим частиною першою статті 49-2 Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.
Судом встановлено, що 28.07.2014 позивачку відповідно до статті 49-2 Кодексу попереджено про майбутнє вивільнення 28.09.2014, отже відповідачем дотримано норми ст. 49-2 Кодексу законів про працю України.
Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Статтею 184 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Пунктом 9 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9 визначено, що це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка має дитину 2008 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження, яка долучена до матеріалів справи.
Також, судом встановлено, що позивачка у шлюбі не перебуває, що підтверджується копією паспорту, яка долучена до матеріалів справи.
Оскільки, позивачка має дитину до чотирнадцяти років та не перебуває у шлюбі, суд дійшов висновку, що позивачка є одинокою матір'ю в розумінні ст. 184 Кодексу законів про працю України.
Щодо твердження відповідача, що він не був обізнаний, що позивачка є одинокою матір'ю, яка має дитину до 14 років суд зазначає, що відомості про наявність дитини та не перебування у шлюбі містяться в особові картці останньої.
Щодо посилання відповідача, що позивачці не надавались додаткові відпустки, як одинокій матері, суд зазначає, що недотримання відповідачем вимог законодавства про відпустки не свідчить про те, що позивачка не є одинокою матір'ю.
З системного аналізу викладеного вбачається, що у зв'язку із прийняття наказу від 11.07.2014 №351 «Про затвердження структури та штатної чисельності державної реєстраційної служби України» не відбулось скорочення штатних одиниць, оскільки позивача є одинокою матір'ю, яка має дитину до 14 років, враховуючи, що ст. 184 кодексу законів про працю України встановлено заборону на звільнення вказаної категорії працівників, отже наказ від 29.09.2014 №1026/к в частині звільнення ОСОБА_1 зі структури Державної реєстраційної служби України є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з п. 19 постанови Пленуму при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Як зазначено вище, позивачку незаконно звільнено, отже суд вбачає наявними підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державній реєстраційній службі України та стягнути на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Вирішуючи питання щодо визначення суми належної позивачки до виплати за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що відповідачем не виконано вимоги ухвали суду від 04.11.2014 та не надано довідку про середній заробіток позивачки.
Проте, питання щодо належної до виплати позивачці суми за час вимушеного прогулу можу бути вирішено в ході виконання судового рішення, зокрема, в порядку визначеному ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України як встановлення порядку і способу виконання судового рішення.
В частині позовних вимог про стягнення на користь позивачки моральної шкоди в розмірі, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Проте позивачкою не зазначено у чому полягає моральна шкода позивача та чим саме відповідачами вчинено їй моральну шкоду, отже суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З огляду на викладене, суд вбачає наявними підстави для звернення до негайного виконання постанови в частині поновлення позивачки на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж позовних вимог та з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині визнання незаконними та скасування наказу від 29.09.2014 №1026/к в частині звільнення ОСОБА_1; поновлення на роботі в Державної реєстраційної служби України, стягнення з Державної реєстраційної служби України на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу. В решті позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної реєстраційної служби України від 29.09.2014 №1026/к в частині звільнення ОСОБА_1.
3. Поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній реєстраційній службі України.
4. Стягнути з Державної реєстраційної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
5. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
6. Звернути до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державній реєстраційній службі України та стягнення з Державної реєстраційної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур