04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" грудня 2014 р. Справа№ 910/14570/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Отрюха Б.В.
Тищенко А.І.
За участі представників:
від позивача: Цукрова А.Ю. - за дов.
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома»
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014
у справі № 910/14570/14 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
до Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома»
про стягнення 21 692,52 грн.
Комунальне підприємство «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі, позивач або КП «Індустріальне») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» (далі, відповідач або ПП «Рома») про стягнення основної заборгованості за комунальні послуги та експлуатаційні витрати в розмірі 12 136, 38 грн. та пені в розмірі 9 556, 14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за комунальні послуги та експлуатаційні витрати згідно Договору № 128 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/14570/14 позовні вимоги Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» на користь Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації 12 136,35 грн. - основного боргу, 2 869,23 грн. - пені, 1 263,81 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем згідно Договору № 128 за період з 01.04.2008 по 01.05.2014 у розмірі 12 136,35 грн. належним чином доведена та підтверджена матеріалами справи. Належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу відповідачем суду не надано.
Також, з огляду на встановлення факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, судом у відповідності до норм чинного законодавства України здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 869,23 грн. пені, в іншій частині - пеню нараховано безпідставно, а відтак у частині стягнення з відповідача 6 686,91 грн. пені судом відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Приватне підприємство «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/14570/14 про стягнення з Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» на користь Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації 12 136, 35 грн. - основного боргу, 2 869, 23 грн. - пені, 1 263,81 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що згідно Договору № 128 від 01.04.2008 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території опалювальна площа приміщення, належного ПП «Рома», становить 15,0 кв.м. Однак, всупереч цьому, позивач нараховував відповідачу комунальні послуги за опалення всього приміщення загальною площею 24,0 кв.м.
Також, апелянт зазначив, що КП «Індустріальне» надсилало йому рахунки на оплату послуг з водопостачання незважаючи на те, що оплату даної послуг ПП «Рома» здійснює згідно укладеного з ВАТ «АК «Київводоканал» Договору № 03633/5-09 від 26.12.2003.
Таким чином, як стверджує скаржник, ПП «Рома» добросовісно проводило перерахунки грошових коштів за надані послуги за 15 кв.м. опалювальної нежилої площі, а не за 24 кв.м. загальної площі, а тому він не має боргових зобов'язань перед позивачем.
Крім того, апелянт наголосив на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також, відповідач зазначив, що не отримував копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також жодних викликів і повісток суду про день, час та місце розгляду справи, а тому не міг надати суду заперечення проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 апеляційну скаргу відповідача у справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.12.2014.
16.12.2014 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду заперечення на апеляційну скаргу, у яких просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні 18.12.2014 позивач надав суду письмові пояснення у справі, у яких зазначив, що строк позовної давності переривався у зв'язку із тим, що відповідач періодично сплачував заборгованість за Договором № 128. Відповідачем було здійснено останню сплату заборгованості 18.12.2013, а тому, у відповідності до умов спірного Договору, початок перебігу строку позовної давності - 21.01.2014.
Представник відповідача у судове засідання 18.12.2014 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Як зазначено у пункті 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Так, ухвала Київського апеляційного господарського суду про порушення провадження у справі від 28.11.2014 була надіслана на адресу відповідача, зазначену ним у апеляційній скарзі.
Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення , яке повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, Приватне підприємство «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» є власником приміщення загальною площею 24,0 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 23 на підставі договору купівлі-продажу № 3с-205 від 13.06.1997, що підтверджується свідоцтвом про власність реєстраційний № 99 від 13.06.1997 та реєстраційним посвідченням від 17.12.2003.
01.04.2008 між позивачем (виконавець) та відповідачем (споживач) було підписано Договір № 128 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території (далі, Договір) (том 1, а.с. 61-63), відповідно до умов якого (пункт 1.1.) предметом Договору є надання виконавцем за плату споживачу комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщенні загальною площею 24,00 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 23 (далі, приміщення) і участь споживача в витратах по утриманню будинку і прибудинкової території.
Відповідно до пункту 2.1. Договору споживач щомісячно сплачує виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно виставлених постачальниками табуляграм.
Згідно з пунктом 2.2. Договору розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами. Власник користується послугами:
1) опалення: оплата здійснюється в опалювальний період за табуляграмами, які АЕК «Київенерго» надає виконавцю. Тариф на послугу з опалення на момент укладення договору складає 171,62 грн. за 1 Гкал. Опалювальна площа приміщення 15,00 кв.м;
2) гаряче водопостачання: оплата здійснюється щомісячно за табуляграмами, які АЕК «Київенерго» надає виконавцю. Тариф на послугу з опалення на момент укладення договору складає 171,62 грн. за 1 Гкал. Кількість кранів ГВП в Приміщенні - один;
3) холодне водопостачання: оплата здійснюється щомісячно за табуляграмами, які ВАТ АК «Київводоканал» надає виконавцю. Тариф на момент укладення Договору складає 3,75 грн. Кількість кранів ХВП в Приміщенні - 1;1.
Тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому Договору без додаткового погодження сторін.
Відповідно до пунктів 2.4., 2.5. Договору у випадку відсутності лічильника розрахунок за використану воду і приймання стічних вод справляється за встановленими нормами. Кількість стічних вод, відведених від споживача, приймається рівною кількості використаної води (холодної і гарячої разом).
Крім плати за комунальні послуги орендар сплачує виконавцю експлуатаційні витрати, розмір яких на момент укладання Договору становить 18,24 грн. на місяць. Розмір цих витрат може коригуватись без додаткового погодження сторін в залежності від фактичних витрат в звітному періоді (пункт 2.6. Договору).
Як вбачається із матеріалів справи, нарахування експлуатаційних витрат здійснювалось позивачем у відповідності до наказу № 25/1 «Про відшкодування витрат на утримання будинків та прибудинкових територій орендарями та власниками нежитлових приміщень» від 02.02.2011.
Споживач також сплачує за встановленими тарифами вартість послуг по транспортуванню теплової енергії від джерел теплопостачання до споживача (відшкодування внутрішньобудинкових мереж) в розмірі 1,22 грн. на місяць незалежно від господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця, наступного за звітним (пункт 2.7. Договору).
Відповідно до пункту 5.1. Договору строк дії Договору з 01.04.2008 по 01.04.2010.
Дія Договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення Договору (пункту 5.2. Договору).
У відповідності до матеріалів справи, заяви про припинення Договору від жодної зі сторін не надходило, а тому він автоматично продовжувався.
Позивач у позовній заяві вказував на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість: за опалення за період 01.05.2008 по 01.05.2014 в розмірі 11 596,60 грн., за холодне водопостачання за період з 01.01.2009 по 01.05.2014 в розмірі 129,46 грн., за експлуатаційні витрати за період з 01.04.2008 по 01.05.2014 в розмірі 398,59 грн., по відшкодуванню внутрішньобудинкових мереж за період з 01.05.2008 по 01.05.2014 в розмірі 11,71 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
У відповідності до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Споживачем, у відповідності до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» класифіковано житлово-комунальні послуги за функціональним призначенням, відповідно до якої останні поділяються, зокрема, на комунальні, до яких відноситься централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Приписами пункту 1 частини 3 статті 20 та пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
На виконання умов Договору позивачем надано відповідачу комунальних послуг, експлуатаційного обслуговування та відшкодуванню внутрішньобудинкових мереж загальною вартістю 18 404,08 грн. за період з 01.04.2008 по 01.05.2014 згідно встановлених у відповідному періоді тарифів, що підтверджується наданим позивачем розрахунком (том 1, а.с. 25-32).
Факт надання відповідачу житлово-комунальних послуг підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи табуляграмами виробників комунальних послуг, що підтверджують надання останніх до належного відповідачу приміщення у спірний період (том 1, а.с. 158-199).
Вищезазначені обставини свідчать про те, що відповідач у заявлений позивачем період спожив комунальні послуги, послуги з експлуатаційного обслуговування та відшкодуванню внутрішньобудинкових мереж, претензій щодо наданих послуг у нього не було, а отже відповідач має сплатити їх вартість позивачу.
Відповідачем було погашено за вказаний період заборгованість на суму 6 267,73 грн., що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача (том 1, а.с. 111-148) (у вказану суму судом не враховано здійснену відповідачем проплату в розмірі 250,00 грн. від 16.07.2014 за послуги, надані в червні 2014 року, оскільки дана проплата не стосується заявленого позивачем спірного періоду). Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за період з 01.04.2008 по 01.05.2014 становить 12 136,35 грн. (18 404,08 грн. - 6 267,73 грн.).
Посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що позивач неправомірно нараховував відповідачу комунальні послуги за опалення всього спірного приміщення загальною площею 24,0 кв.м. у той час, як опалювальна площа приміщення згідно Договору становить 15,0 кв.м. не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Так, апелянт, перед тим як заключати із КП «Індустріальне» Договір, надавав позивачу відомості про орендаря, у яких зазначив, що загальна площа приміщення становить 24,0 кв.м., а опалювальна площа приміщення становить 15,0 кв.м.
На підставі наданих відповідачем відомостей між сторонами і було укладено спірний Договір.
Згодом, позивач звертався до відповідача із приписом (том 1, а.с. 64) про зобов'язання відповідача переукласти Договір на нежиле приміщення площею 24,0 кв.м. Вимоги даного припису відповідачем виконані не були.
Колегія суддів зазначає, що у відповідності до пункту 6.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 загальну площу квартир визначають як суму площ усіх приміщень квартири (за винятком вхідних тамбурів в одноквартирних будинках), вбудованих шаф і літніх приміщень, підрахованих із такими знижувальними коефіцієнтами: для балконів і терас - 0,3;
для лоджій - 0,5; для засклених балконів - 0,8; для веранд, засклених лоджій і холодних комор - 1,0.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі, Правила). Дані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно пункту 2 Правил опалювана площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу) - загальна площа (об'єм) квартири, а також будинку садибного типу без урахування площі лоджій, балконів, терас.
Площа приміщення Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома», яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Виборзька, 23 відповідно до свідоцтва про право власності № 99 від 13 червня 1997 року, акту передачі проданого об'єкту приватизації приміщення від 19 червня 1997 року, реєстраційного посвідчення Київського міського бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 17.12.2003 та поповерхового плану спірного приміщення становить 24 кв.м.
Крім того, як підтверджується матеріалами справи, Комунальне підприємство «Індустріальне» для того щоб уточнити опалювальну площу орендаря (власника) Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» зверталось до експерта, а саме до ПАТ «Київенерго».
Так, при здійснені комісійного обстеження було складено Акт обстеження від 13.06.2012 (том 1, а.с. 81), яким ПАТ «Київенерго» підтвердило, що опалювальна площа приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 23, належного відповідачу, дійсно становить 24 кв.м.
Представником ПАТ «Київенерго» у вказаному Акті зазначено, що відповідно до додатків № 6,7 до Договору № 910011 від 01.10.2008 «На постачання теплової енергії у гарячій воді» від 01.10.2008 (том 1, а.с. 69-80) в даних про теплоспоживання внесено орендаря (власника) ПП «Рома» з площею 24 кв.м. Також вказано, що всі приміщення знаходиться в середині будинку і відповідно опалюються, а отже опалювальна площа 24 кв.м. Водночас, експерт послався на план БТІ від 23.01.1997, згідно якого площа приміщення орендаря (власника) ПП«Рома» за адресою м. Київ, вул. Виборзька, 23 також становить 24 кв.м.
Крім того, нарахування за центральне опалення за опалювальний період здійснюється згідно виставлених ПАТ «Київенерго» розрахункових карток (табуляграм), в яких визначається загальна кількість спожитих гігакалорій за кожен місяць опалювального періоду. Нарахування плати за центральне опалення здійснюється пропорційно займаній відповідачем площі приміщення, в даному випадку площа - 24 кв.м. і тому нарахування в табуляграмах виставлено саме таким чином.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що опалювальна площа спірного приміщення відповідача становить 24 кв.м., а відтак нарахування, здійснені позивачем за комунальні послуги з опалення всього спірного приміщення загальною площею 24,0 кв.м., є правомірними.
Також, апелянт зазначив, що КП «Індустріальне» надсилало йому рахунки на оплату послуг з водопостачання незважаючи на те, що оплату даної послуг ПП «Рома» здійснює згідно укладеного з ВАТ «АК «Київводоканал» Договору № 03633/5-09 від 26.12.2003.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із відомостей про орендаря, які надавалися відповідачем позивачу при укладанні Договору про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території від 01.04.2008 № 128, апелянт не вказав, що в нього є прямий договір з ВАТ АК «Київводоканал» та не надав його позивачу, незважаючи на те, що у відомостях про орендаря чітко вказано, що у випадку заключення прямих договорів з АК «Київводоканал», з АК «Київенерго» необхідно надати копії договорів до моменту заключення договорів на житлово-комунальні послуги.
Крім того, у листі КП «Індустріальне» до ПП «Рома» від 05.11.2009 № 354 (том 1, а.с. 66-67) зазначено про те, що відповідачем вчасно не було надано прямий договір із ВАТ АК «Київводоканал» і про те, що в відомостях орендаря, які ними власноручно було заповнено, не було прописано про цей договір.
Натомість, як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, нарахування за холодну воду Комунальним підприємством «Індустріальне» було припинено в квітні 2009 року, тобто як тільки ПП «Рома» надало прямий договір з ВАТ АК «Київводоканал». Таким чином, на момент звернення відповідача до позивача із заявою від 04.11.2009 № 23/к (том 1, а.с. 65) про виключення оплати за холодну воду нарахування позивачем за холодну воду вже не здійснювалось і не здійснюється наразі.
З урахуванням викладеного, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позов в частині стягнення основного боргу (заборгованість за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та відшкодування внутрішньобудинкових мереж) підлягає частковому задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12 136,35 грн. заборгованості (позивачем заявлена до стягнення сума 12 136,38 грн., у той час як матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача у розмірі 12 136,35 грн.).
Також, позивач просив стягнути з відповідача на підставі пункту 2.9. Договору 9 556,14 грн. пені.
Стосовно цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, відповідно до пункту 2.9. Договору за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 1 % від суми боргу за кожний день затримки платежів, але не більше 100 % від суми боргу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає перерахунок суми пені, здійснений судом першої інстанції арифметично вірним, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 9 556,14 грн. пені такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 869,23 грн. з огляду на вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо періоду часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.
Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.
Посилання скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності по заявленим ним вимогам є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 Цивільного кодексу України (частина 1 статті 260 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до пункту 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Так, відповідач періодично сплачував заборгованість перед позивачем по Договору, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та виписками банку з рахунку позивача. Тобто, відповідач вчиняв дії, що свідчать про визнання боргу перед позивачем.
Згідно частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до пункту 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Як підтверджується матеріалами справи, останню проплату згідно Договору відповідач здійснив 18.12.2013.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач здійснював дії, що свідчили про визнання ним свого боргу, а саме періодичну оплату заборгованості, а отже, своїми діями здійснював переривання перебігу позовної давності, початком якої з урахуванням пункту 18 Правил є 21.12.2013.
Також, відповідач зазначав, що йому не надсилалися та не були отримані копії позовної заяви та доданих до неї документів. Однак, зазначені твердження апелянта спростовуються доданими до позовної заяви доказами відправки позивачем копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача (том 1, а.с. 21-22).
Скаржник у апеляційній скарзі також наголосив на тому, що суд першої інстанції не надсилав йому ухвалу про порушення провадження у справі, чим порушив вимоги статті 64 Господарського процесуального кодексу України.
Зазначені твердження скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Так, матеріалами справи підтверджується виконання Господарським судом міста Києва вимог статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України та направлення на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 23 (така ж адреса зазначена у Договорі, свідоцтві про право власності на спірне приміщення та у листах, які направлялися відповідачем позивачу), копії ухвали про порушення провадження у справі від 18.07.2014 (том 1, а.с. 5-10).
Водночас, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Українська міжреспубліканська фірма ділового співробітництва «Рома» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/14570/14 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/14570/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/14570/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді Б.В. Отрюх
А.І. Тищенко