Провадження № 11-кп/774/1525/14 Справа № 175/3160/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
11 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого, судді ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12014040000000258, за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у сел. Орловщина Новомосковського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого у буд. АДРЕСА_1 ,
за участі прокурора ОСОБА_9 , представника потерпілого ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 ,
До апеляційного суду Дніпропетровської області звернулися потерпіла ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_8 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року.
Потерпіла ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, просить вирок суду змінити в частині призначення покарання та призначити ОСОБА_8 покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Посилаючись на ті обставини, що ОСОБА_8 щиросердечно розкаявся у вчиненому, фінансово добровільно допомагав та допомагає і лікування її чоловіка, переживає за стан його здоров'я, вважає призначене обвинуваченому покарання занадто суворим. Вважає, що знаходячись на волі та продовжуючи працювати, у ОСОБА_8 буде більше можливостей надалі відшкодовувати витрати на лікування потерпілого та відшкодовувати спричинену шкоду.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, внаслідок суворості, просять вирок суду змінити в частині призначення покарання та призначити ОСОБА_8 покарання не пов'язане з позбавленням волі та без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
При цьому вказують на те, що висновки суду про необхідність реального відбування обвинуваченим покарання не відповідають фактичним обставинам справи та даним про його особу. А саме, на момент розгляду справи в суді першої інстанції обвинуваченим ОСОБА_8 були добровільно відшкодовані витрати понесені на лікування потерпілого ОСОБА_11 у розмірі 47196 грн. 28 коп. і на даний час обвинувачений продовжує відшкодовувати шкоду, завдану потерпілому, під час судового розгляду обвинувачений прилюдно вибачився перед дружиною потерпілого, яка визнана потерпілою по даному кримінальному провадженню, судом не врахована позиція прокурора при розгляді справи по суті, який в дебатах просив призначити обвинуваченому умовне покарання. Звертають увагу також на ті обставини, що дружині потерпілого будуть відшкодовані також витрати, які вона понесла під час лікування і реабілітації чоловіка страховою компанією на підставі страхового полісу обов'язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.( стор. 24 кр.пров.).
На думку апелянтів, як вбачається зі змісту апеляційних скарг, суд, посилаючись на обставини, які мають значення при призначенні покарання, на обставин, які пом'якшують покарання, фактично не взяв їх до уваги та призначив ОСОБА_8 занадто суворе покарання.
Звертають увагу на стан здоров'я обвинуваченого, склад сім'ї, стверджуючи при цьому, що позбавлення ОСОБА_8 прав водія негативно вплине на уклад життя його родини.
Потерпілою ОСОБА_6 подано заперечення на апеляційні скарги обвинуваченого і його захисника, в якій просить вирок суду залишити без змін. При цьому вказує на те, що ОСОБА_8 відшкодовував шкоду на лікування потерпілого до червня 2014 року і на день проголошення вироку його заборгованість складала 26 000 грн. В вересні 2014 року ним було виплачено їй, в рахунок відшкодування шкоди, 1000 грн., що є незначною сумою. В судовому засіданні вона висловилась про призначення ОСОБА_8 реальної міри покарання та позбавлення посвідчення водія і її думка є незмінною.
Просить не брати до уваги чеки, на які посилається в апеляційній скарзі засуджений на підтвердження відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, оскільки вони досліджувались в суді першої інстанції і датовані травнем, червнем 2014 року.
Крім того вказує, що не подавала апеляційної скарги на вирок суду, про що повідомляла заявою на ім'я голови Дніпровського районного суду.
змінила та вважає його достатнім. А також зазначає, що обвинувачений фінансово не допомагає на лікування потерпілого ОСОБА_11 .
В запереченнях захисник ОСОБА_10 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_6 також просить вирок суду залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 без задоволення.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що обвинувачений фінансово не допомагає на лікування потерпілого ОСОБА_11 і вважає покарання призначене ОСОБА_8 достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року ОСОБА_8 визнано винуватими у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого за ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Судом ухвалено визнати винуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 286 КК України за таких обставин.
Як визнав встановленим суд, 22 травня 2014 року приблизно о 19 годині 15 хвилин ОСОБА_8 , керуючи технічно справним мікроавтобусом «MERSEDES-BENZ 312D-П18» державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_12 , у світлий час доби зі швидкістю приблизно 20 км/годину зі сторони м. Підгородне у напрямку м. Дніпропетровська здійснював рух заднім ходом по узбіччю з асфальтним покриттям автодороги «Під'їзд до м. Дніпропетровська» за суцільною смугою, яка позначає край проїжджої частини дороги.
Під час руху заднім ходом ОСОБА_8 , не переконавшись у тому, що на шляху його руху немає людей і що він своїм маневром не створить небезпеку або перешкоду іншим учасникам руху, допустив наїзд на потерпілого ОСОБА_13 , який стояв на узбіччі дороги з асфальтним покриттям за суцільною смугою, яка позначає край проїжджої частини дороги.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя у момент заподіяння.
Причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди послужили дії ОСОБА_14 , який грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б), 10.9 Правил дорожнього руху України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, , пояснення захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , на підтримання доводів їх апеляційних скарг пояснення захисника ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 , прокурора, який вважав вирок законним і просив залишити його без змін, провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому, перевіривши матеріали справи, вивчивши і проаналізувавши аргументи, що містяться в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні порушень правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджені зібраними в установленому порядку доказами та в апеляційних скаргах не оспорюються.
Дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України та також в апеляційній скарзі не оскаржуються.
Клопотання адвоката ОСОБА_7 , викладене в апеляційній скарзі про дослідження доказів задоволенню не підлягає , оскільки воно не узгоджується з положеннями ч.3 ст.404 КПК України.
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи захисника - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 про призначення останньому покарання, яке внаслідок суворості не відповідає тяжкості злочину та даним про особу засудженого.
Відповідно до ст.50, 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, при цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Призначаючи ОСОБА_8 реальну міру покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, суд першої інстанції не в повній мірі врахував те, що вчинений ним злочин є необережним, його щире каяття, про що свідчить відшкодування ним добровільно значної частини матеріальних затрат у сумі більше 47 000 грн. на лікування потерпілого при відсутності цивільного позову, те, що він характеризується виключно позитивно, займається громадсько - корисною працею.
Суд також залишив поза увагою та не врахував, що обвинувачений вину свою у скоєному визнав повністю що дало змогу суду розглянути справу в порядку ч.3 ст.349 КПК України, відсутність обтяжуючих відповідальність ОСОБА_8 обставин.
Колегія суддів вважає, що позиція потерпілої ОСОБА_6 щодо призначення обвинуваченому реальної міри покарання є нестійкою і змінюється в залежності від відшкодування ним матеріальної шкоди, затраченої на лікування її чоловіка, про що свідчать матеріали кримінального провадження. Так на а.п. 129 в т.1 міститься її розписка про відсутність у неї претензій до ОСОБА_8 від 16.06.2014 року. В судовому засіданні вона наполягала на призначенні обвинуваченому покарання, пов'язаного з позбавленням волі. В подальшому нею була подана апеляційна скарга, в якій вона просила призначити ОСОБА_8 покарання не пов'язане з позбавленням волі з посиланням на те, що він усіляко фінансово добровільно допомагав та допомагає її чоловікові під час лікування, переживає за стан його здоров'я, та знаходячись на волі і працюючи, у нього буде більше можливостей надалі відшкодовувати витрати на лікування потерпілого.
До початку апеляційного розгляду даного кримінального провадження потерпіла ОСОБА_6 відкликала свою апеляційну скаргу по тій причині, що нібито її не подавала, при цьому не заперечувала, що обвинувачений продовжує відшкодовувати їй затрати на лікування чоловіка, але невеликими сумами, які вважає недостатніми для того, щоб оплатити оперативне лікування, яке є необхідним для видужування потерпілого ОСОБА_13 .
При таких обставинах, колегія суддів не може погодитися з доводами потерпілої ОСОБА_6 про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі і приходить до висновку, враховуючі вищевикладені обставини в їх сукупності, про можливість виправлення засудженого ОСОБА_8 без відбування покарання і приймає рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Також, на думку колегії суддів, приймаючи до уваги, що основне місце роботи ОСОБА_8 пов'язане з керуванням автомобілем та є його основною професією, а позбавлення права керування транспортними засобами позбавить його можливості працювати та відшкодовувати матеріальну шкоду потерпілим, приймаючи також до уваги відсутність по справі обтяжуючих обставин, соціально-суспільну обстановку в країні, наявність безробіття, що ускладнить пошук засудженим роботи та трудовлаштування, при умові втрати наявної роботи, колегія суддів приходить до впевненості про відсутність необхідності призначати щодо ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 407, 405, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2014 року щодо ОСОБА_8 - змінити. Пом'якшити призначене йому за ч.2 ст.286 КК України покарання.
Виключити з резолютивної частини вироку вказівку суду про призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнити від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку в три роки. На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_8 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої системи; повідомляти органи кримінально - виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та навчання.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії ухвали, шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції.
судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3