Ухвала
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Маляренка А.В., Писаної Т.О.,Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, за касаційною скаргою Дніпропетровської міської ради на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі договору дарування від 24 квітня 2002 року їй належить Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Інша Ѕ частини цієї квартири належала ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Починаючи з січня 2002 року по теперішній час, майже 11 років, позивач відкрито та безперервно користується всією квартирою АДРЕСА_1, утримує її, проводить ремонт, сплачує комунальні послуги.
З урахуванням вказаного позивач просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на Ѕ частини вищевказаної квартири.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності за набувальною давністю на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 47 кв. м, житловою площею 28,2 кв. м.
У касаційній скарзі голова Дніпропетровської міської ради, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого та ухвалу апеляційного судів і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з договором дарування частини квартири від 24 квітня 2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованим у реєстрі під № 2221, ОСОБА_6 належить Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
Інша Ѕ частини вказаної квартири продовжує належати ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Після смерті ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто не звертався, спадкова справа не відкривалась, свідоцтво про право на спадщину не видавалося, що підтверджується листом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 20 листопада 2013 року.
Отже, позивач починаючи з січня 2002 року по теперішній час відкрито та безперервно користується всією квартирою АДРЕСА_1. Утримує спірну квартиру, сплачує комунальні послуги, що підтверджується договорами, укладеними між нею та підприємствами, що надають послуги з енергопостачання, водопостачання, вивезення сміття, теплопостачання, газопостачання та утримання будинку та прибудинкової території, а також виписками по особовим рахункам, довідками та квитанціями про сплату комунальних послуг.
Таким чином, колегія суддів вважає, що встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач протягом 11 років добросовісно, відкрито, безперервно володіє спірним майном, як своїм власним, тому є підстави для визнання за нею права власності на це майно у порядку, передбаченому ст. 344 ЦК України, оскільки сам факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайства тощо).
Наведені висновки є законними і обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги щодо недобросовісності володіння не варті уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Оскільки судами встановлено, що на момент набуття позивачем права на Ѕ частини спірної квартири, належна ОСОБА_7 інша Ѕ частина не була успадкована за відсутністю спадкоємців, відумерлою спадщина в установленому законом порядку не визнавалась, відповідно хто є власником спірної частки та про відсутність підстав набуття права власності позивач не знала та не могла знати.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позов, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради відхилити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська