Ухвала
іменем україни
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Маляренка А.В., Писаної Т.О.,
Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року,
У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач посилався на те, що 30 травня 2008 року між сторонами був укладений договір кредиту № 24-12/101, згідно з яким відповідач отримав кредитні кошти у сумі 580 тис. дол. США зі сплатою 14 % річних строком до 29 травня 2023 року.
Вказував на те, що відповідач не виконує умови договору кредиту, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 12 червня 2014 року становить 9 814 932 грн 63 коп., яку позивач просив стягнути в примусовому порядку.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року, в позові ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
РіРіР
У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.
Судами встановлено, що 30 травня 2008 року між сторонами було укладено договір кредиту № 24-12/101, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 580 тис. дол. США з погашенням кредиту відповідно до графіка та кінцевим терміном погашення заборгованості до 29 травня 2023 року на умовах, визначених договором кредиту.
ОСОБА_1 допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених п. п. 2.4. -2.5 кредитного договору, оскільки 05 березня 2010 року (останній платіж здійснено 17 лютого 2010 року) не сплатив кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору.
Відповідно до положень п. 4.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п. п. 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Установлено, що протягом наступних 90 календарних днів (тобто до 03 червня 2010 року включно) позичальник також не виконав обов'язок за договором.
ОСОБА_1 порушив графік погашення заборгованості, в зв'язку з чим станом на 12 червня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 842 146,41 дол. США, що згідно з наданим банком розрахунку становить 9 814 932 грн 63 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 530 171,94 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 311 974,47 дол. США.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
Проте з такими висновками судів погодитись не можна.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. ч. 2-4 ст. 612, ч. ч. 1, 2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.
Як установлено судом, боржник взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 29 травня 2023 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.
Сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 29 травня 2023 року.
Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Як встановлено судом, обставиною, яка стала підставою для звернення у січні 2014 року позивача до суду з позовом про дострокове повернення кредиту виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме: припинення ним передбачених договором виплат з погашення чергового платежу за кредитом та процентів за користування кредитом з 05 березня 2010 року.
Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.
Таким чином, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання (29 травня 2023 року) вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вказаних обставин не врахував, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у позові в повному обсязі.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська