16 грудня 2014 року м. Київ К/800/32305/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -Мойсюка М.І.,
суддів:Малиніна В.В.,Пасічник С.С.,
при секретарі - Буденку В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, за участю Прокуратури міста Києва про визнання протиправним і скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2014 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року,-
У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України, Головного Управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним і скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що є громадянином Туркменістану, за національністю - курд, віросповіданням - мусульманин.
У серпні 1996 року він залишив країну громадянської належності, до 2006 року нелегально перебував у Російській Федерації після чого прибув до України.
З 2006 року жодних дій щодо отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту не здійснював.
У зв'язку з отриманням Генеральною прокуратурою України запиту від Генеральної прокуратури Туркменістану про видачу ОСОБА_4, останнього було затримано та 15 квітня 2013 року на підставі статті 583 КПК України застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення екстрадиції.
6 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України посилаючись на переслідування сім'ї на національному ґрунті та через беззаконня з боку працівників правоохоронних органів Туркменістану.
8 січня 2014 року Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві склало висновок, відносно якого пропонувалося відмовити позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За даними розгляду цього висновку 8 січня 2014 року Державна міграційна служба України прийняла рішення №1, яким позивачу відмовила в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи це порушенням прав, ОСОБА_4 просив про задоволення позову.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року в задоволенні позову відмовив.
У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що рішення відповідача відповідає вимогам закону.
Обставини належності ОСОБА_4 до громадянства, національності та залишення країни своєї громадянської належності сторонами визнаються, а тому колегія суддів не входить в їх обговорення.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI, в редакції спірного періоду).
Так, статтею 1 Закону № 3671-VI визначено термін біженець, згідно з яким це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 13 частини першої цієї статті визначає особу, яка потребує додаткового захисту, як особу, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 6 Закону № 3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, особа яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Стаття 8 Закону № 3671-VI встановлює порядок вирішення цих питань зокрема, відповідно до її частини першої, четвертої, шостої і сьомої - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Суди дійшли правильного висновку, що відповідачі вирішуючи заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту діяли в порядку визначення законом. При цьому суди правильно взяли до уваги обставини перебування позивача до прибуття в Україну у третій безпечній країні.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI третя безпечна країна - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.
Встановлено, що Російська Федерація ратифікувала Європейську Конвенцію про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Конвенцію про статус біженців, Протокол щодо статусу біженців та має відповідне національне законодавство у сфері притулку та біженців, тобто є третьою безпечною країною в розумінні Закону № 3671-VI.
Згідно пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують додаткового захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04 (з відповідними змінами), заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; визначено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Судами встановлено, що позивач під час проведення співбесіди, відомостей, які слугували підставами для надання йому статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту не навів.
За таких обставин підстав для оформлення документів для вирішення питань щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не було.
Рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За приписами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2014 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.І. Мойсюк
Судді: В.В. Малинін
С.С. Пасічник