18 грудня 2014 року м. Київ К/800/37085/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Шведа Е.Ю.,
суддів Горбатюка С.А.,
Мороз Л.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за
касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Зовнішньоторговельна науково-виробнича фірма «КОЛО»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року
у справі № 804/14143/13-а
за позовом Приватного акціонерного товариства «Зовнішньоторговельна науково-виробнича фірма «КОЛО»
до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області
про скасування постанови,
встановив:
Приватне акціонерне товариство «Зовнішньоторговельна науково-виробнича фірма «КОЛО» (далі - ПАТ ЗТНВФ «Коло») звернулось до суду з адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (далі - Держархбудінспекція в Дніпропетровській області), в якому просило визнати протиправними дії та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № КР-4610 від 15 жовтня 2013 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що на час проведення реконструкції об'єкту в 2010 році отримання буд-яких дозволів на проведення робіт, здійснення реконструкції не передбачалось, тому відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) позивач не був зобов'язаний розробляти відповідну проектну документацію та погоджувати виконання будівельних робіт. Крім того, позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача для узаконення самочинної реконструкції з огляду на відсутність нормативного регулювання даного питання. Вважає, що не може бути застосовано до спірних правовідносини норма ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та невірно, вибіркового застосовано Порядок виконання будівельних робіт, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 13 квітня 2011 року. Також не враховано, що вказаний порядок прийнято вже після здійснення самовільної реконструкції об'єкту в 2010 році.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини. ПАТ ЗТНВФ «Коло» 16 вересня 2013 року звернулось із заявою до Держархбудінспекція в Дніпропетровській області для узаконення об'єкту самочинної реконструкції.
27 вересня 2013 року відповідачем проведено перевірку з питань дотримання вимог законодавства в сфері містобудування об'єкта, який належить позивачу, за наслідками якої, складено акт перевірки дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 27 вересня 2013 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: позивач з 2010 року експлуатує не прийнятий в експлуатацію об'єкт: реконструкція нежитлового приміщення, вбудоване в підвальний, перший та другий поверхи двохповерхової нежитлової будівлі «А-2», будівля громадського призначення II категорії складності за адресою м. Кривий Ріг, вул. Дніпропетровське шосе, 34.
За результатами проведеної перевірки складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 27 вересня 2013 року, яким вимагається до 31 грудня 2013 року ввести в експлуатацію вказаний об'єкт.
15 жовтня 2013 відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № КР-4610, якою ПАТ ЗТНВФ «Коло» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 2 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 51615,00 грн.
Позивач, вважаючи зазначену постанову протиправною, звернувся до суду з позовом про її скасування.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в суді підтверджено факт експлуатації позивачем об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Дніпропетровське шосе, 34. без прийняття його в експлуатацію.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено принцип, відповідно до якого експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
П. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачена відповідальність, зокрема, за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію.
Так, відповідно до абз. 2 п. 6 ч. 2 ст. 2 вказаного закону суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення: експлуатація або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації об'єктів II категорії складності - у розмірі сорока п'яти мінімальних заробітних плат.
Як встановлено перевіркою та підтверджено в судами, позивач у 2010 році провів самовільну реконструкцію об'єкту та по день проведення перевірки експлуатував вказаний об'єкт без прийняття його в експлуатацію після реконструкції.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до 31 грудня 2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж приймають в експлуатацію:
індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року;
збудовані до 12 березня 2011 року:
громадські будинки I і II категорій складності;
будівлі і споруди сільськогосподарського призначення I і II категорій складності.
Однак, вказані норми закону не звільняють від обов'язку введення об'єкта в експлуатацію та від відповідальності за експлуатацію об'єкта без введення його в експлуатацію, які встановлені з набуттям чинності Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».
З огляду на триваючий характер правопорушення (експлуатація об'єкта будівництва, не прийнятого в експлуатацію), позивач, після закінчення будівельних робіт, зобов'язаний був забезпечити прийняття в експлуатацію такого об'єкта будівництва. В разі порушення вказаного обов'язку, позивач несе відповідальність, передбачену чинним, на момент виявлення такого порушення, законодавством, що спростовує доводи позивача, що він не повинен нести відповідальність за експлуатацію об'єкта реконструкції без введення його в експлуатацію.
При цьому, варто звернути увагу, що діючим на момент проведення реконструкції об'єкту Законом України «Про планування і забудову територій», передбачалось прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (ст. 301 вказаного закону). Крім того, відповідно до змісту ст. 301 Закону України «Про планування і забудову територій» експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів будівництва забороняється.
Термін «будівництво» визначено ч. 1 ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій», відповідно до якої будівництво - розміщення та здійснення будівництва нових об'єктів, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічне переоснащення підприємств.
Зазначені норми спростовують доводи позивача про те, що проводячи реконструкцію об'єкта, він не повинен був вводити його експлуатацію після її закінчення.
Також спростовуються доводи позивача про те, що проводячи реконструкцію в 2010 році, він не зобов'язаний був розробляти відповідну проектну документацію та погоджувати виконання будівельних робіт, з огляду на те, що такий обов'язок передбачений ст.ст. 28, 29 Закону України «Про планування і забудову територій».
З урахування встановлених обставин, відсутності доказів на підтвердження факту введення об'єкту будівництва в експлуатацію, суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскаржувана постанова відповідача прийнята з дотриманнями вимог, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 2211, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Зовнішньоторговельна науково-виробнича фірма «КОЛО» відхилити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді