16 грудня 2014 року м. Київ К/800/53782/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Суддя-доповідач:Вербицька О.В.
Судді: Маринчак Н.Є.
Муравйов О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2014 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р.
у справі № 826/20537/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рабен» (далі - позивач, ТОВ «Рабен») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2014 року в задоволені позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2014 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ «Рабен», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
ДПІ у Дніпровському районі проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Рабен» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 13 серпня 2013 року №476/26-53-22-01-15/32306522.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 521 700,00 грн., та пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 570 262,00 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2013 року №00046702220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 625 386,00 грн., в тому числі за основним платежем - 500 309,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 125 077,00 грн.
податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2013 року №0004692220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 684 753,00 грн., в тому числі за основним платежем - 547 802,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 136 951,00 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем транспортні послуги придбано у ПП «Фірма «Сокіл і К», ТОВ «Транс Бізнес Лайн», ПП «Валга», ПП «ВКФ «Екопостач», ТОВ «Пентакль», ТОВ «Гратус», ПП «Автоінвест», ТОВ «Транспорт-Експрес», ТОВ «Лігран», ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Екватор-Експрес» та ТОВ «Ангстрем Континенталь» з метою перевезення вантажу на замовлення клієнтів ТОВ «Рабен», з якими підписані відповідні договори на зберігання та транспортування товарів.
Проте, як встановлено судами, у позивача відсутні первинні документи, які б підтверджували укладення договорів між позивачем та клієнтами щодо зберігання та транспортування товарів, перевезення вантажу на замовлення клієнтів ТОВ «Рабен», оплату за виконані роботи та надані позивачу послуги.
Отже, належним чином складеними первинними документи не підтверджено використання в межах своєї господарської діяльності придбаних від контрагентів транспортних послуг.
А відтак, не вбачається підстав вважати, що між позивачем та контрагентами реально здійснені та фактично виконані господарські операції, які підтверджені належним чином складеними первинними документами.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.
Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2014 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р. залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен» відхилити.
2.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р. залишити без змін.
3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов