02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/25813/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Санаторного комплексу «Дюльбер» управління справами апарату Верховної Ради України до Кримського республіканського центру зайнятості, Інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кримського республіканського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою Кримського республіканського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 липня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року,-
У травні 2010 року Санаторний комплекс «Дюльбер» управління справами апарату Верховної Ради України (далі - Санаторій) звернувся із зазначеним позовом до Кримського республіканського центру зайнятості (далі - центр зайнятості), Інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кримського республіканського центру зайнятості (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування актів №№ 144, 144/ш від 24 та 30 грудня 2009 року відповідно (далі - спірні акти).
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що за результатами планової перевірки дотримання законодавства про зайнятість населення Інспекцією складено спірні акти, якими виявлено порушення пункту 5 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» від березня 1991 року № 803-XII (далі - Закон № 803-XII), зокрема за невчасне подання звіту за формою №4-ПН про фактичне вивільнення працівників. Внаслідок чого, наступним актом № 144/ш Санаторію запропоновано сплатити штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника, всього в сумі 197680 грн. Із зазначеними актами позивач не погодився, а тому посилаючись на вимоги вказаного Закону, також Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) і Конституції України, просив про задоволення позову.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано акт Інспекції № 144/ш від 30 грудня 2009 року у частині визначення штрафних санкцій в розмірі 197680 грн. В решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі центр зайнятості, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення і відмовити в позові у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Спірні правовідносини сторін регулюються вже наведеними Законами № 803-XII та № 877-V, а також Положенням про державну службу зайнятості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 47 від 24 червня 1991 року (далі - Положення № 47).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що факт подання Санаторієм до центру зайнятості звітів за формою 4-ПН підтверджується матеріалами справи, а тому підстав для застосування наслідків, передбачених пунктом 5 статті 20 Закону № 803-XII не має.
Судами встановлено, що на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з скороченням штату Санаторієм було вивільнено певну кількість працівників.
Як правильно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, за два місяці до звільнення працівників Санаторієм направлялись звіти за формою 4-ПН, як того вимагає пунктом 5 статті 20 Закону № 803-XII.
Так, за приписами Закону № 803-XII, пункту 6 Положення № 47, інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення служб зайнятості є контролюючими державними органами щодо дотримання законодавства України про зайнятість населення, уповноваженими проводить перевірки додержання законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцям.
За змістом підпункту «ф» пункту 4 Положення, державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, законодавства про зайнятість населення.
У відповідності з підпунктом «л» пункту 8 Положення, державна служба зайнятості має право стягувати відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» штрафи з підприємств, установ та організацій усіх форм власності, зокрема, у разі неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівників, як це передбачено пунктом 5 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення».
Тобто саме Інспекції надано право застосовувати економічні санкції до підприємств, установ і організацій за вказані порушення законодавства.
У відповідності з абзацом 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівників із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Пунктом 5 статті 20 Закону № 803-XII при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.
Оскільки позивач, оскаржуючи рішення суб'єкту владних повноважень, довів підставність позовних вимог, як того вимагає частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, та надав докази того, що за два місяці до звільнення працівників ним направлялись звіти за формою 4-ПН, підстав для застосування щодо нього штрафних санкцій згідно пункту 5 статті 20 Закону № 803-XII у Інспекції не було.
При цьому, посилання центру зайнятості на неналежність представлених доказів позивачем, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач суду не представив переконливих доказів у підтвердження правомірності спірного рішення № 144/ш, і таких не встановили суди.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Отже рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Кримського республіканського центру зайнятості відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 липня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало