"10" грудня 2014 р. м. Київ К/800/54634/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Зайцева М.П.,
суддів: Веденяпіна О.А., Костенка М.І.,
секретаря - Загороднього А.А.,
за участю представника позивача - Березніченка Ю.С.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 811/3811/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Кіровоградський хлібозавод" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Публічне акціонерне товариство "Кіровоградський хлібозавод" (далі - ПАТ "Кіровоградський хлібозавод") звернулось в Кіровоградський окружний адміністративний суд з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 липня 2013 року № 0001392250, №0001402250 та №0001412250.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована переважно тим, що позивачем були неправомірно віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, суми податку на додану вартість по операціях з ТОВ СУРП "Вектор М" та ТОВ "Фірма Лаад", оскільки останні проведені на підставі документального оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності товариства.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 13 червня 2013 року №103/22-5/05399805.
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 456059 грн., в т.ч. в 4 кварталі 2012 року в сумі 456059 грн.; пунктів 198.2, 198.3, 198.6, статті 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 45941 грн., в т.ч. за січень 2012 року на суму 11206 грн., лютий 2012 року в сумі 11894 грн., березень 2012 року в сумі 22841 грн., та завищено від'ємне значення податку на додану вартість за жовтень 2012 року в сумі 12843 грн., листопад 2012 року в сумі 5673 грн.
На підставі вищезазначеного акту відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 01 липня 2013: №0001392250, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 45941 грн. основного платежу та 22971 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0001402250, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість всього в розмірі 18516 грн.; №0001412250, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 456059 грн. основного платежу та 228030 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції позивача та його контрагентів мали реальний характер, понесені витрати на придбання товарів та послуг призвели до отримання підприємством прибутку, як наслідок валові витрати та податковий кредит пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам судів попередніх інстанцій колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі належним чином складених фінансово-господарських документів та податкових накладних, які підтверджують товарність операцій між ним та ТОВ СУРП "Вектор М", ТОВ "Фірма Лаад".
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV (далі - КАС України) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Так, зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що надаючи оцінку спірним господарським операціям суди формально підійшли до дослідження первинних документів за такими операціями.
Суди мали належним чином дослідити спірні господарські операції, реальність їх здійснення, чи придбавався позивачем товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому необхідно оцінити всі обставини, на які посилається податковий орган та позивач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.
Окрім того, задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції прийняли як належний та достатній доказ на підтвердження неможливості подання позивачем до податкового органу первинної документації до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, пояснення щодо відсутності первинних документів.
Зазначений висновок мотивовано посиланням на пункт 44.6 статті 44 ПК України, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Проте, колегія суддів вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним та необґрунтованим, з огляду на те, що повний пакет первинних документів, які документально підтверджують задекларовані у 4 кварталі 2012 року валові витрати було надано лише під час подання первинної скарги на оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а надані до прийняття рішення пояснення щодо відсутності первинних документів містять лише перелік документі, які не надано податковому органу для проведення перевірки та не зазначено жодних пояснень з яких саме підстав.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.
Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ОДПІ на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 811/3811/13-а слід задовольнити частково, зазначені рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 227, 231 КАС України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 811/3811/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді