26 листопада 2014 року м. Київ К/9991/52889/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 26 січня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року,
В жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2010 року №91 начальника варти 1 стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) 3 стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 1 травня 2010 року. Під час проходження військової служби 29 травня 2009 року позивач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого отримав травму. ОСОБА_1 було встановлено інвалідність ІІІ групи з втратою 50% працездатності. Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-20 СМ №075968 від 27 квітня 2010 року отримана позивачем травма пов'язана з проходженням військової служби. 14 червня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з проходженням військової служби. 25 червня 2010 року позивач отримав відповідь командира військової частини НОМЕР_1 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, в зв'язку з тим, що на підставі пункту 9 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, позивач не має права на отримання зазначеної допомоги. Вважає відмову командира військової частини НОМЕР_1 незаконною, оскільки позивачем не було вчинено злочину чи адміністративного правопорушення, не заподіяно собі навмисно ніяких тілесних ушкоджень. Позивач не скоював ніяких протиправних дій в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, був визнаний потерпілим в дорожньо-транспортній пригоді, що підтверджується вироком Станично-Луганського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2009 року. Просив поновити строк звернення до суду; визнати незаконною відмову командира військової частини НОМЕР_1 у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 26 січня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 26 січня 2011 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1 , судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
Вироком Станично-Луганського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2009 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні злочину, що передбачений ч. 1 ст. 286 КК України. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 3554,19 грн, моральну шкоду в розмірі 5000 грн, а всього 8554,19 грн.
Із зазначеного вироку вбачається, що 30 травня 2009 року з вини ОСОБА_3 відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої постраждали пасажири, що перебували в автомобілі під його керуванням, зокрема, ОСОБА_1 , який отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров'я понад 21 день.
Позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 8 квітня 2010 року з втратою 50% працездатності через захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби (ураження опорно-рухового апарату).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2010 року №91 начальника варти 1 стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) 3 стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 25 березня 2010 року № 12 о/о у відставку за пунктом «б» ( станом здоров'я) частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 1 травня 2010 року.
14 червня 2010 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби.
25 червня 2010 року командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки травму ним було отримано в стані алкогольного сп'яніння.
З довідки територіального медичного об'єднання вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Станично-Луганської центральної районної лікарні з 30 травня 2009 року по 3 червня 2009 року. Алкогольне сп'яніння. Алкоголь в крові 0,86 ‰ (№ 0,3 ‰).
Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 4 Закону № 2011-XII забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 року № 2235-XII, чинного на час виникнення спірних правовідносин, внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2235-XII фінансування внутрішніх військ провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів міністерств і відомств, у розпорядженні яких знаходяться об'єкти, які охороняються цими військами.
Пунктом 3 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, встановлено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають документи для призначення і виплати допомоги за місцем проходження служби.
Відповідно до положень пункту 7 зазначеного Порядку керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.
Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 не є суб'єктом владних повноважень, до обов'язків якого входить проведення фінансування військовослужбовців, які отримали травми під час проходження військової служби. Клопотань про заміну відповідача командира військової частини № НОМЕР_1 належним відповідачем заявлено не було.
Згідно з частинами першою та третьою статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Тобто заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем та залучення іншої особи як другого відповідача, якщо позивач не згоден на таку заміну, є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи викладене, оскільки позивачем вимог щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до Міністерства внутрішніх справ України не заявлялося, судом першої інстанції Міністерство внутрішніх справ України належним відповідачем не визнавалось та у якості другого відповідача не залучалось, а суд апеляційної інстанції такими повноваженнями не наділений, то законних підстав для задоволення позову немає.
Зазначені позовні вимоги можуть бути вирішені шляхом пред'явлення позивачем до адміністративного суду позову до Міністерства внутрішніх справ України та військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 26 січня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.