"25" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/57181/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Торезі Донецької області про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року,-
У квітні 2011 року Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі Донецької області (далі УПФ) звернулося із зазначеним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Торезі Донецької області (далі Фонд) про стягнення невідшкодованих витрат з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та у зв'язку з втратою годувальника, і допомоги на поховання, виплачених у період з 1 липня по 31 грудня 2010 року в розмірі 490523,47 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, таблиці розбіжностей та розрахунку за період з 1 липня по 31 грудня 2010 року УПФ виплатило 490523,47 грн. зазначених виплат, які Фонд не прийняв до заліку з різних причин. Зокрема встановлено, що 25945,25 грн. не прийнято внаслідок відсутності висновків МСЕК про причинно-наслідковий зв'язок; 7772,73 грн. внаслідок не передачі підприємствами регресних справ; 432717,04 грн. внаслідок того, що на час смерті потерпілого утриманець був працездатним; 12946,79 грн. внаслідок того, що на час смерті потерпілого утриманець не був визнаний інвалідом; 11141,66 грн. допомоги на поховання.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстав для його задоволення не має.
Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, частково в порушення норм матеріального і процесуального права.
Правовідносини сторін регулюються статтею статті Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та-професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-ХІV (далі Закон № 1105-ХІV), Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ), Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі Основи) та Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ та правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (далі Порядок).
Статтею 1 Основ встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Основ, залежно від страхового випадку, є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який частково дублює норми раніше прийнятого, але ще чинного Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Оскільки за змістом вищевказаної норми дія Закону № 1788-XII не поширюється на визначення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, ці відносини регулюються Законом № 1058-IV.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1058-IV пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону № 1105-XIV.
Згідно зі статтею 33 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є, серед іншого, жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.
Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1105-ХІV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV.
Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.
Статтею 28 Закону № 1105-ХІV встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Проаналізувавши вищезазначені норми права, слід дійти висновку, що страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону), перелік яких міститься у статті 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, витрати, понесені управлінням ПФУ у зв'язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом.
Разом з цим, суди не з'ясували доказів у підтвердження та/або спростування того чи особи, щодо яких виникли розбіжності в сумі 432717,04 грн., перебували на утриманні потерпілих і відповідно чи мали ці особи права на такі виплати, в залежності від виду непрацездатності (досягнення відповідного віку, інвалідність).
Колегія суддів звертає увагу, що Спільною постановою Правління Пенсійного Фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2004 року № 5-4/4 затверджений Порядок, яким визначено механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному Фонду України витрат, пов'язаних з виплатою відповідних пенсій, які призначені застрахованим особам та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Відповідно до вимог Порядку, Фонд соціального страхування від нещасних випадків перераховує кошти Пенсійному Фонду України на підставі даних, що зазначені в акті щомісячної звірки.
Проте Порядок не врегульовує спірних відносин у зазначеній частині, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків передбачене за відсутності спору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно вимог частин 1, 2, 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
В порушення вимог статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, суди не встановили питання належності та допустимості доказів.
Суди не звернули увагу на пункт 2 статті 7 (Прикінцеві положення) Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, яким встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1105-ХІV закріплене аналогічне правило - якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Будь-якими іншими законодавчими актами не передбачена необхідність отримання органами Пенсійного фонду України ще додаткових документів для виплати пенсії по інвалідності, крім акту про нещасний випадок, трудової книжки, довідки МСЕК, тому всі витрати, які понесені пенсійним органом у зв'язку з виплатою таких пенсій є обґрунтованими, а відтак, вони підлягають відшкодуванню Фондом.
Проте, суди не з'ясували можливість застосування зазначених положень законодавства, не дослідили наявності актів про нещасний випадок, причинно-наслідковий зв'язок нещасного випадку чи професійного захворювання, тощо. Більше того, незважаючи на те, що розбіжності в сумах безпосередньо стосуються відсутності висновку МСЕК на суму 25945,25 грн., суди не дослідили цих актів по кожній конкретній особі.
Також, що стосується розбіжностей на суму 7772,73 грн. у частині не переданих регресних справ, суди по-перше неправильно визначили суму цієї частини позовних вимог, а по-друге не навели відповідних законодавчих положень, що врегульовують спірні відносини сторін.
Що стосується позовних вимог у частині витрат з допомоги на поховання в розмірі 11141,66 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини восьмої статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 цього Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 зазначеного Порядку).
Згідно з абзацом другим частини дев'ятої статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
Зі змісту частини четвертої статті 26 Основ, частини другої статті 24 Закону № 1105-XIV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.
Аналіз норм Закону № 1105-XIV та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини восьмої статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Слід зазначити також, що положення пункту 4 Порядку, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати ПФУ витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-XIV. Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.
Таким чином, оскільки судами не з'ясовано причинний зв'язок смерті потерпілих з професійним захворюванням, іншим одержаним каліцтвом або ушкодженням здоров'я, не досліджено відповідних актів та відповідних висновків медичних закладів, як вимагає Закон, висновки судів у цій частині позовних вимог є передчасними.
Відповідно статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні
У відповідності із статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.
Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі Донецької області задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало