25 листопада 2014 року м. Київ К/9991/23694/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання призначити пенсію, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року, -
У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області (далі УПФ) про визнання неправомірними дії відповідача та зобов'язання призначити пенсію, відповідно до абзацу 6 пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV), починаючи з 27 червня 2009 року.
В обґрунтування позову зазначала, що має право на одержання пенсії на умовах, передбачених абзацом 6 пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV, однак відповідач у призначенні такої незаконно відмовив.
Вважаючи це порушенням своїх прав, ОСОБА_4 просила про задоволення позову.
Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 24 січня 2011 року, позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано УПФ призначити позивачу пенсію, відповідно до абзацу 6 пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV, починаючи з 27 червня 2009 року.
Оскаржуваною постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року, постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач з 11 лютого 1983 року по 11 лютого 1989 року працювала на умовах трудового договору офіціанткою в офіцерській їдальні у військових частинах 51854 та 51836, які, у період з 25 грудня 1979 року по 11 лютого 1989 року були дислоковані на території Республіки Афганістан.
7 липня 2009 року позивач звернулась до УПФ з заявою про призначення пенсії, відповідно до абзацу 6 пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV, однак, рішенням від 15 липня 2009 року № 17, у її задоволенні відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що підстав для призначення спірної пенсії у відповідача не було, а тому УПФ діяло згідно вимог діючого законодавства.
Так, у відповідності до абзацу 6 пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.
Вказаною нормою встановлено вичерпний перелік осіб, які мають право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема, до них належать військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
При цьому, обов'язковою умовою для набуття права на пенсію є безпосередня участь вищезазначених осіб у бойових діях, а також якщо такі стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Перелік).
Відповідно до Переліку, Афганістан віднесений до держав, на території яких в період з квітня 1978 року по грудень 1989 року проходили бойові дії.
Разом з тим, як правильно встановлено апеляційним судом, позивач працювала офіціанткою, на умовах трудового договору, у військових частинах 51854 та 51836, які, у період з 25 грудня 1979 року по 11 лютого 1989 року, які були дислоковані на території Республіки Афганістан, при цьому військової служби не проходила, обов'язків військової служби (службових обов'язків) при захисті Батьківщини чи виконанні інтернаціонального обов'язку не виконувала, а тому УПФ правомірно відмовила ОСОБА_4 у призначенні пенсії, оскільки вона не відноситься до осіб, зазначених у абзаці 6 пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV.
Враховуючи викладене, апеляційний суд повно і всебічно з'ясував усі обставини справи та надав правильну оцінку доказам, які були досліджені у судовому засіданні, а його висновки про відсутність підстав для задоволення позову та правомірність дій УПФ, щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
За таких обставин, оскаржуване судове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало