18 грудня 2014 року Справа № 911/2502/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)
суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.14
у справі№911/2502/14 Господарського суду Київської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Логіка"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика"
простягнення
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Логіка" у червні 2014 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика" 64938,91 грн, з яких: 59724,00 грн боргу, 1687,31 грн пені, 3527,60 грн інфляційних втрат. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості поставленого товару за договором поставки від 19.12.13 №12. При цьому, позивач посилався на приписи статей 11, 256, 509, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.14, ухваленим суддею Третьяковою О.О., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 49724,00 грн боргу, 1675,50 грн пені, 2269,51 грн інфляційних. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 10000,00 грн боргу припинено на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на сплату відповідачем цих коштів під час розгляду даного спору. Суд першої інстанції установив факт порушення відповідачем зобов'язань щодо проведення розрахунків за товар отриманий за договором від 19.12.13. В частині стягнення 1258,09 грн інфляційних та 11,81 грн пені, судом відмовлено через невірно здійснений позивачем розрахунок. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 546, 549, 551, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 230, 232 Господарського кодексу України. Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Агрикової О.В. - головуючого, Рудченка С.Г., Чорногуза М.Г., постановою від 05.11.14, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. Товариство з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а матеріали справи скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже надані позивачем видаткові накладні не містять всіх необхідних реквізитів. Від Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Логіка" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, що 19.12.13 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Логіка" - постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика" - покупцем, укладено договір поставки №12, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити коробки для пакування яєць і горбкувату прокладку. Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що поставка здійснюється на умовах "DAP" правил Інкотермс-2010, а саме постачальник зобов'язаний замовити і оплатити поставку товару до покупця згідно з умовами договору; строк поставки кожної окремої партії товару погоджується сторонами у специфікаціях, а в пункті 3.4 договору визначили, що відпуск товару здійснюється за видатковими накладними. Пунктами 4.2, 4.3 договору сторони узгодили, що розрахунок за поставлений згідно з договором товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника упродовж 14 календарних днів після розвантаження товару. Оплата вважається здійсненою в момент виходу грошових коштів з поточного рахунку покупця. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "Логіка" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика" 64938,91 грн, з яких: 59724,00 грн - основного боргу, 1687,31 грн - пені, 3527,60 грн - інфляційних втрат. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої, однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з приписами статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. За приписами пункту 1 статті 692 цього ж Кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За приписами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, визначений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Пунктами 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.15 цього Положення унормовано, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації, власника, на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа, форми, дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. Відповідно до частини 2 статті 43, статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 названого Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними є докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на вимоги даного позову, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення судами обставин щодо наявності між сторонами договірних відносин з поставки, факту поставки позивачем продукції на виконання умов договору, оцінка документів, наданих на підтвердження факту поставки товару, виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманого товару, умови проведення розрахунків, перевірка суми позову тощо. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 104 544,00 грн, про що свідчать підписані сторонами та скріплені їх печатками накладні від 09.01.14 №3, від 07.02.14 №21, від 13.03.14 №37, від 07.04.14 №45, від 17.04.14 №47 і товарно-транспортні накладні від 09.01.14 №8392, від 07.02.14 №8405, від 16.03.14 №8416, від 01.04.14 №8424, від 17.04.14 №8426. При цьому, суд надав оцінку вказаним первинним документам, та визнав їх такими, що складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.95 №88. Установлено судами і те, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 44820,00 грн. Судами також установлено, що під час здійснення провадження у справі відповідачем було добровільно сплачено 10000,00 грн вартості отриманого товару, у зв'язку з чим, суд першої інстанції, з чим правомірно погодився апеляційний суд, припинив провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Отже, як установлено судами попередніх інстанцій, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 49724,00 грн. Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 вказаного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Водночас, як установлено судами, пунктом 6.4 договору сторони домовились, що у випадку прострочення оплати або неповної оплати товару в строки, зазначені у договорі, покупець зобов'язується на вимогу постачальника сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від суми простроченого грошового зобов'язання. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на установлений судами факт прострочення відповідачем зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару, висновок судів обох інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача, окрім, 49724,00 грн боргу, 1675,50 грн пені та 2269,51 грн інфляційних, з урахуванням здійсненого судами перерахунку, визнається правомірним. Щодо доводу скаржника про порушення судами приписів статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення поза увагою його доводів, то такі посилання спростовуються матеріалами справи, адже як убачається з матеріалів справи, відповідач був обізнаний про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву до суду першої інстанції у відповідності до статті 59 Господарського процесуального кодексу України не скористався. Разом з цим, як убачається зі змісту постанови у справі, суд апеляційної інстанції надав оцінку усім доводам відповідача, викладеним в апеляційній скарзі на рішення у справі, зокрема, щодо відсутності специфікацій до договору, які апеляційним судом були відхилені, з посиланням на те, що відсутність специфікацій не звільняє відповідача від обов'язку розрахуватись за отриманий товар. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.14 у справі №911/2502/14 залишити без змін. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець