04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" грудня 2014 р. Справа№ 910/14815/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Синиці О.Ф.
суддів: Зеленіна В.О.
Ткаченка Б.О.
при секретарі: Вінницькій О.В.
За участю представників:
від позивача -Антощук О.А.,
від відповідача -Гапич Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу спільного Українсько-Французського підприємства з іноземними інвестиціями «Основа Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю № 586 від 17.10.14
на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014
у справі №910/14815/14
за позовом публічного акціонерного товариства «Подільський цемент», Хмельницька обл. с. Гуменці
до спільного Українсько-Французського підприємства з іноземними інвестиціями «Основа Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ
про стягнення 449 544грн.91коп.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2014 (суддя Літвінова М.Є.) частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Подільський цемент» та стягнуто з СУФП «Основа Солсиф» 405360грн.16коп. заборгованості за поставлений позивачем цемент на виконання умов договорів купівлі-продажу №11-334 від 21.10.2011 та №12-24 від 11.01.2012, 16725грн.27коп. - 3 % річних, 27292грн.90коп. інфляційних втрат та 8987грн.57коп. судового збору. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки поставку цементу належним чином доведено наявними в справі доказами. При цьому судом частково відмовлено в стягненні нарахованих позивачем 3 % річних, враховуючи невірне визначення позивачем періоду їх нарахування.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати в частині стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та 880грн.36коп. судового збору. На думку апелянта, до нарахування 3% річних та інфляційних втрат потрібно застосовувати скорочену позовну давність в один рік, а тому вважає, що 3 % річних та інфляційні втрати стягнуто судом неправомірно.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що відповідачем помилково визначено проценти та інфляційні як неустойку, тоді як вони є платою за користування чужими грошовоми коштами і стягуються незалежно від вини боржника і не підпадають під дію ст. 258 ЦК україни.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
21.10.2011 року та 11.01.2012 між ВАТ "Подільський цемент" (перейменоване рішенням зборів акціонерів від 07.03.2012р. в ПАТ "Подільський цемент") (постачальник-позивач) та СП ТОВ "Основа Солсиф" (замовник-відповідач) укладено договори купівлі-продажу № 11-334 та №12-24, згідно умов яких постачальник зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити цемент, на умовах, визначених у договорах.
Згідно з п. 2.3 договорів купівлі-продажу замовник здійснює 100% передплату, згідно виставлених постачальником рахунків, в 10-денний термін з дня отримання рахунку.
На виконання умов договору купівлі-продажу №11-343 від 21.10.2011 року постачальником було здійснено поставку товару на загальну суму 3 449 349грн.76коп. за період з 22.10.2011р. по 04.01.2012, в свою чергу відповідачем поставлений товар було оплачено частково у розмірі 2 967 221грн.30коп., зв'язку з чим сума боргу складає 482128грн.46коп.
На виконання умов договору купівлі-продажу №12-24 від 11.01.2012 постачальником було здійснено поставку товару на загальну суму 15 737 112грн.78коп. за період з 11.01.2012 по 14.01.2013, в свою чергу відповідачем поставлений товар було оплачено частково у розмірі 15 813 881грн.08коп., зв'язку з чим сума боргу складає 76768грн.30коп.
Зокрема позивач стверджує, що всього в період з 21.10.2011 по 10.06.2014 на адресу відповідача було відправлено цементу на суму 19 186 462грн.54коп. Відповідач частково сплатив поставлений цемент у розмірі 18 781 102грн.38коп. Тобто заборгованість відповідача перед позивачем складає 405360грн.16коп.
В зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами купівлі-продажу позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 405360грн.16коп. заборгованості, 3% річних в сумі 16 891грн.85коп. та 27 292грн.90коп. інфляційних втрат.
Так, згідно ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Накладні та накладні-рахунки, копії яких наявні в матеріалах справи, є достатнім доказом факту поставки позивачем та отримання відповідачем цементу. Крім того, відповідачем не заперечується отримання товару. Зважаючи на вимоги апеляційної скарги відповідач не заперечує і існування заборгованості за отриманий цемент.
За вищевказаних обставин відповідач повинен оплатити отриманий товар, відповідно до положень п. 1 ст. 692 ЦК України.
Звертаючись до апеляційного господарського суду зі скаргою, відповідач заперечив лише проти стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат, вказавши, що до нарахування 3% річних та інфляційних втрат потрібно застосовувати скорочену позовну давність в один рік, передбачену ст. 258 ЦК України. Проте, такі заперечення відповідача не ґрунтуються на законі.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).
Так, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки. Зважаючи на те, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою, положення про скорочену позовну давність в один рік стосується лише вимог про стягнення неустойки і не регулює стягнення боргу з урахуванням відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК. Відповідно до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), який може бути збільшений за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК). (Лист, Верховний Суд, від 01.07.2014, "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").
Враховуючи вищевикладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 405360грн.16коп. заборгованості за поставлений позивачем цемент. Правомірними є й висновки суду про стягнення з відповідача16725грн.27коп. - 3 % річних за період з 25.01.2013 по 10.06.2013, за уточненим розрахунком суду, та 27292грн.90коп. інфляційних втрат за період з 20.01.2013 по 10.06.2014.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заперечення відповідача в поданій апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі №910/14815/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу спільного Українсько-Французського підприємства з іноземними інвестиціями «Основа Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю - без задоволення.
2. Справу № 910/14815/14 повернути господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя О.Ф. Синиця
Судді В.О. Зеленін
Б.О. Ткаченко