16 грудня 2014 р. № 876/386/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Мікули О.І., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Самбірський завод металооснастики» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Самбірський завод металооснастики» до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
13.09.2013 позивач - ТОВ «Самбірський завод металооснастики» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - Самбірської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2013 № 0000722250.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є протиправними та не відповідають фактичним обставинам справи, так як реальність господарських операцій ТОВ «Самбірський завод металооснастики» з ПП «БК «АРС» підтверджується наданими під час перевірки первинними документами. Вказаний суб'єкт господарювання на час здійснення господарських операцій був включений до ЄДРЮОФОП та зареєстрований платником ПДВ. Також апелянт звертає увагу на те, що несплата податку продавцем товару, не може мати негативні наслідки для покупця, яким податковий кредит сформовано з дотриманням податкового законодавства.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 у задоволенні позову відмовлено.
Із постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною, необґрунтованою та прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Апеляційні обґрунтування апелянт наводить ті ж, що і у поданому ним адміністративному позові.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, а тому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Самбірською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача по питання взаємовідносин із ТОВ «Будівельна компанія АРС» за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, результати якої оформлені актом від 29.07.2013 № 1/22-00/1267892 (а.с. 9-24).
Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2011 року на загальну суму 66000 грн.
До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що перевіркою встановлено, що ВАТ «Самбірський завод металооснастки» включено до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період червень 2011 року ПДВ в сумі 66000 грн, по операціях з контрагентом ТОВ «БК «АРС». Однак, згідно матеріалів перевірки проведеної ДПІ в Печерському районі м. Києва ТОВ «БК «АРС», згідно яких, податковим органом зроблено висновок про те, що господарські операції між ТОВ «БК «АРС», та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів.
Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено фактичності господарських операцій з ТОВ «БК «АРС».
На підставі акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.08.2013 № 0000722250 (а.с. 7), яким ВАТ «Самбірський завод металооснастики» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 99000 грн, у т.ч. за основним платежем - 66000 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 33000 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки складені позивачем з ТОВ «БК «АРС» документи в сукупності та кожен зокрема не є допустимими доказами господарських операцій, які у них зафіксовані. Так, у матеріалах справи містяться акт № 162/22.8/37264634 від 13.05.2013 ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідно до якого в ході проведення перевірки ТОВ «БК «АРС» встановлено за податковою та фактичною адресою ТОВ «БК «АРС» м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 37/1а товариство та його посадові особи не знаходяться. Крім того, перевіркою встановлено, неможливість фактичного здійснення ТОВ «БК «АРС» господарських операцій через відсутність у підприємства майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення вказаного виду діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів. Також суд першої інстанції виходив з того, що у процесі дослідження доказів по справі встановлено, згідно податкової та видаткової накладної позивачем у ТОВ «БК «АРС» була придбана труба квадратна 150х150х10 ГОСТ 8639 в кількості 33000, при цьому жодних договорів, які б свідчили про факт укладення правочинів на придбання позивачем вказаного товару суду надано не було. У податковій накладній від 14.06.2011 № 132 в графі «вид цивільно-правового договору» зазначено договір поставки від 01.06.2011 без зазначення номеру такого договору. Також, у податковій накладній від 14.06.2011 № 132 у графі «форма проведення розрахунків» зазначено оплата з поточного рахунку, однак суду не було надано доказів проведеної оплати через банківські рахунки платника податку. У видатковій накладній № РН-6-1412 від 14.06.2011 в графі «отримав» немає підпису отримувача товару, номеру та дати довіреності. У матеріалах справи відсутні, і позивачем під час розгляду судом справи не надані жодні докази, які б свідчили про транспортування придбаного товару саме від ТОВ «БК «АРС» власним транспортом чи транспортом продавців або сторонніх перевізників, відсутні докази виписування довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від вказаного контрагента, відтак у який спосіб товари придбані у ТОВ «БК «АРС» з м. Києва опинилися у позивача, з матеріалів справи судом не встановлено.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).
В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон N 996-XIV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту з ПДВ є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (отриманих робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, є підтвердження реальності господарської операції. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Матеріалами справи встановлено, у червні 2011 року позивачем задекларовано податковий кредит з ПДВ в сумі 66000 грн по взаємовідносинах з ТОВ «БК «АРС».
На підтвердження здійснення господарської операції позивач представив суду незавірені в установленому законом порядку копії видаткової накладної від 14.06.2011 № РН-6-14012 (а.с. 25) та податкової накладної від 14.06.2011 № 132 (а.с.26), які були відображені останнім у декларації з податку на додану вартість.
На вимогу суду першої інстанції представником позивача не було представлено оригіналів податкової та видаткової накладних, на що звернув увагу суд першої інстанції у своєму рішенні. Апелянтом ці висновки не спростовано та не надано до суду апеляційної інстанції оригіналів вказаних документів.
Як вбачається із податкової та видаткової накладної, позивачем у ТОВ «БК «АРС» була придбана труба квадратна 150х150х10 ГОСТ 8639 в кількості 33000, при цьому жодних договорів, які б свідчили про факт укладення правочинів на придбання позивачем вказаного товару суду надано не було.
У податковій накладній від 14.06.2011 № 132 в графі «вид цивільно-правового договору» зазначено договір поставки від 01.06.2011. Однак, як пояснив представник позивача у судовому засіданні суду першої інстанції, жодних договорів на придбання товару не укладалося, в тому числі і договору поставки, товарно-транспортні накладні також відсутні, зазначив, що було усне замовлення.
У податковій накладній від 14.06.2011 № 132 в графі «форма проведення розрахунків» зазначено оплата з поточного рахунку, однак у процесі судового розгляду не надано доказів оплати через банківські рахунки платника податку.
У видатковій накладній № РН-6-1412 від 14.06.2011 року в графі «отримав» немає підпису отримувача товару, номеру та дати довіреності.
Отже, у матеріалах справи відсутні, і позивачем під час розгляду судом справи не надані жодні докази, які б свідчили про реальність господарської операції, а саме: доказів переміщення товару, виписування довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від вказаного контрагента.
Крім того, із наявних у справі копій видаткової та податкової накладних вбачається, що такі від імені ТОВ «БК «АРС» підписані директором ОСОБА_1
Однак, згідно протоколу допиту гр. ОСОБА_2, отриманого 17.07.2012 ст. оперуповноваженим з ОВС УПМ ДПС у Хмельницькій області Коваль В.А. вбачається, що вона у серпні 2010 року зареєструвала ТОВ «БК «АРС», яке у зв'язку з нездійсненням господарської діяльності було продано невстановленій особі на ім'я Роман у березні 2011 року за 1000 грн.
Згідно протоколу допиту гр. ОСОБА_1, отриманого 26.07.2012 ст. слідчим з ОВС СВ ДПС у Хмельницькій області, капітаном податкової міліції Кухарем О.П., під час допиту директор ТОВ «БК «АРС» пояснив, що він ніяких первинних та бухгалтерських документів не підписував.
Відповідно до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ від 01.10.2012 № 1296/12/21, підписи на документах податкової звітності ТОВ «БК «АРС», виконані не самим ОСОБА_1, а іншою особою.
У постанові від 05.03.2012 по справі № 21-421а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки у ході розгляду справи судом встановлено, що Продавці, податкові накладні яких стали підставою для формування Покупцем податкового кредиту, зареєстровані в Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Також, у матеріалах справи містяться акт № 162/22.8/37264634 від 13.05.2013 (а.с. 54-59) ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідно до якого в ході проведення перевірки ТОВ «БК «АРС» встановлено за податковою та фактичною адресою ТОВ «БК «АРС» м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 37/1а товариство та його посадові особи не знаходяться. Крім того, перевіркою встановлено, неможливість фактичного здійснення ТОВ «БК «АРС» господарських операцій через відсутність у підприємства майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення вказаного виду діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність наданих позивачем документів, які оформлені з порушенням порядку ведення бухгалтерського обліку, без фактичного здійснення господарської операції, не може бути підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту, а тому правильним є висновок податкового органу про протиправність формування позивачем податкового кредиту по операціях з придбання товарів у ТОВ «БК «АРС» на загальну суму 396000 грн, у т.ч. ПДВ 66000 грн, що як наслідок призвело до порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податковим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, а тому підстави для його скасування та задоволення позову відсутні. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Самбірський завод металооснастики» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року у справі № 813/6964/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.І. Мікула
В.В. Ніколін