Справа № 815/6557/14
10 грудня 2014 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Потоцької Н.В.
за участю секретаря Загрійчук О.В.
сторін:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Ращенко Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1 до начальника Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання наказів про звільнення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до начальника Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якому просить:
- визнати неправомірним наказ начальника ГУМВС України в Одеській області №3335 від 20.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
- визнати неправомірним наказ начальника ГУМВС України в Одеській області №3365 від 20.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
- зобов'язати начальника ГУМВС України в Одеській області звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що його звільнення та накази № 3335 та №3365 від 20 жовтня 2014 року є незаконними, такими, що грубо порушують його трудові права, оскільки Конституцією України, КЗпП України, Положенням про проходження служби в ОВС, Дисциплінарним статутом України, підстава для не звільнення з ОВС за власним бажанням не передбачена, особа вільно собі обирає працю, примусова праця в України заборонена.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.
Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи свою правову позицію надав суду письмові заперечення (а/с. 32-35), в яких зазначив, зокрема, зазначив, що нормами спеціального акту законодавства (Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ) чітко встановлена процедура та підстави звільнення особи з органів внутрішніх справ за наявності рапорту про звільнення за власним бажання. Посилання позивача на норми КЗпП України є хибними і не мають враховуватись судом при розгляді даного спору, оскільки проходження служби в ОВС регулюється спеціальними пормами.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях та наданих в судовому засіданні поясненнях.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.
Положеннями статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України №565-XII) визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, яке затверджено Кабінетом Міністрів України та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, який затверджений Верховною Радою України.
Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, який затверджено Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV з наступними змінами та доповненнями (далі - Дисциплінарний статут ОВС України) визначено сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішні, справ затвердженим Постановою КМ УРСР № 114 від 29.07.1991, встановлено порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту ОВС України, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС України встановлено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.
У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Судом встановлено, що прийняттю оскаржуваних наказів передувало наступне.
Лейтенант міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з серпня 2008 року, на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області - з лютого 2014 року.
ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення за власним бажанням, з клопотанням звільнити його 05.09.2014, який було зареєстровано в канцелярії УКЗ ГУМВС 02.09.2014 за № 3506.
З урахуванням процедури, поданий рапорт розглядався кадровими підрозділами ГУМВС та ОМУ, готувались відповідні матеріали на звільнення.
Крім того, у вересні 2014 року на адресу ГУМВС надійшла ухвала Малиновського районного сулу м. Одеси від 09 вересня 2014 року по кримінальному провадженню №521/13730/14-к по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 364 та ч.1 ст. 366 КК України.
Вказаною ухвалою суд звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 364 КК України, на підставі ст. 48 КК України, у зв'язку із зміною обстановки, а кримінальне провадження відносно нього, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України - закрив.
За фактом надходження даного судового рішення було проведено службове розслідування та 13.10.2014 затверджений висновок, яким встановлено факт вчинення ОСОБА_1 діянь, які не сумісні з подальшим проходженням служби та явно дискредитують органи внутрішніх справ.
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчинені цих діянь встановлена судом в ухвалі від 09 вересня 2014 року по кримінальному провадженню №521/13730/14-к.
На підставі висновку було видано наказ Головного управління від 20.10.2014 № 3365 «Про звільнення з органів внутрішніх справ України слідчого СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області лейтенанта міліції ОСОБА_1.»
Крім того, за місцем служби позивача проводилось службове розслідування за фактом самоусунення від виконання службових обов'язків ОСОБА_1
За результатами розслідування та клопотання Малиновського РВ було підготовлено наказ № 3335 від 20.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 за порушення дисципліни (п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Вказаний наказ також було зареєстровано 20.10.2014 року.
Після виявлення факту видання двох наказів відносно однієї і тієї ж особи (ОСОБА_1.) були внесені зміни у наказ від 20.10.2014 № 3365.
Наказом № 3423 від 28.10.2014 року «Про внесення доповнення до наказу ГУМВС України в Одеській області від 20.10.2014 року № 3365», у зв'язку з виданням наказів ГУМВС України в Одеській області, які не можуть бути реалізовані одночасно, наказ ГУМВС України в Одеській області від 20.10.2014 року № 3365, доповнено пунктом 3, про скасування наказу ГУМВС № 3335 від 20.10.23014 р.
Таким чином, оскаржуваний наказ №3335 від 20.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, скасований, а отже, вимога щодо визнання його протиправними не має під собою правового підґрунтя.
Судом також встановлено, що рішення про звільнення ОСОБА_1 було реалізовано наказом по особовому складу № 807 о/с від 14.11.2014 р., яким позивач і був звільнений з ОВС.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин у спірних правовідносинах, суд приходить до висновку, що наказ № № 3365 від 20.10.2014 р. прийнятий ГУ МВС України в Одеській області з дотриманням встановленого порядку, з огляду на таке.
Звільненню ОСОБА_1 передувало проведення службових розслідувань, як то передбачено «Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ», яка затверджена наказом МВС України від 6 грудня 1991 року №552, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України,.
Відповідно до п. 23 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.
Згідно пункту 66 вказаного Положення, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
Аналізуючи законодавство стосовно порядку притягнення посадовців до відповідальності за дисциплінарні проступки, можна дійти висновку, що дисциплінарне провадження, як правило, передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, розгляд справи компетентним органом (посадовою особою) та прийняття відповідного рішення за наслідками розгляду дисциплінарної справи.
З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини проведеного службового розслідування та приписи чинного законодавства суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Дисциплінарне провадження в органах внутрішніх справ це сукупність процесуальних дій уповноважених щодо застосування відповідних заходів посадових осіб органів внутрішніх справ, що здійснюються з метою вирішення питання про застосування заохочення або про притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок винної особи у сфері оперативно-службової діяльності, та визначено, що дисциплінарне провадження відноситься до деліктних проваджень адміністративного процесу.
Крім того, слід зазначити, що законодавцем обґрунтовано принципи дисциплінарного провадження щодо застосування дисциплінарного стягнення, серед яких визначено принципи верховенства права, законності, презумпції невинуватості, об'єктивної істини, охорони інтересів держави і особистості, рівності усіх учасників дисциплінарного провадження перед законом, економічності дисциплінарного провадження, гласності, поваги до особистості, доцільності, самостійності прийняття рішення, забезпечення права на захист.
Основним призначенням стадії службового розслідування встановлено забезпечення керівників органів внутрішніх справ об'єктивною інформацією про проступки, вчинені їх підлеглими, з метою законного та об'єктивного вирішення справи. Етапами стадії службового розслідування названо: 1) підготовчий; 2) проведення службового розслідування; 3) фіксування матеріалів розслідування. Зміст цієї стадії полягає у зборі доказів щодо факту вчинення дисциплінарного проступку.
Призначення стадії розгляду справи про дисциплінарний проступок та прийняття рішення проявляється у встановленні вини працівника ОВС, що притягується до дисциплінарної відповідальності, у вчиненні дисциплінарного проступку, законному і обґрунтованому рішенні питання про його дисциплінарну відповідальність. Етапами стадії розгляду справи визначено: 1) встановлення фактичних обставин справи та визначення норм права, що встановлюють відповідальність за вчинений проступок; 2) прийняття рішення у справі; 3) ознайомлення з рішенням у дисциплінарній справі. Зміст цієї стадії полягає у доказуванні факту вчинення дисциплінарного проступку.
Призначення стадії оскарження рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу є перевірка законності та обґрунтованості прийняття рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу. Етапами цієї стадії є: 1) звернення особи або інших осіб з вимогою про захист законних прав та інтересів особи, щодо якої прийнято рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу; 2) перегляд прийнятого рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу; 3) прийняття рішення та ознайомлення з ним зацікавлених осіб. Зміст цієї стадії полягає в перевірці законності та обґрунтованості накладеного дисциплінарного стягнення.
Призначення стадії виконання рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу виявляється в застосуванні заходів по безпосередньому виконанню стягнення та забезпеченні своєчасного зняття накладеного стягнення. Етапами цієї стадії є: 1) виконання дисциплінарного стягнення; 2) облік накладеного стягнення; 3) зняття накладеного дисциплінарного стягнення. Зміст цієї стадії полягає в виконанні, обліку та знятті накладеного дисциплінарного стягнення.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем у повеному обсязі дотримано всіх принципів (верховенства права, законності, презумпції невинуватості, об'єктивної істини, охорони інтересів держави і особистості, рівності усіх учасників дисциплінарного провадження перед законом, економічності дисциплінарного провадження, гласності, поваги до особистості, доцільності, самостійності прийняття рішення, забезпечення права на захист), приписів Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України при проведені службового розслідування та винесені оскаржуваного Наказу.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання начальника ГУМВС України в Одеській області звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 «ж» (за власним бажанням) слід зазначити таке.
Процедура звільнення зі служби в органах внутрішніх справ посідає особливе місце серед інших процедур у кадровій сфері. Звільненням завершується проходження служби працівником органів внутрішніх справ. Воно є спосо бом припинення службових правовідносин між ним і органом внутрішніх справ.
Під процедурою звільнення з органів внут рішніх справ варто розуміти врегульовану нормативними правовими актами МВС України діяльність уповноважених посадових осіб органів внутрішніх справ, спрямовану на припинення служби, пов'язане із втратою прав і обов'язків сторін правовідносин.
Дана процедура складається з трьох ос новних стадій: ухвалення рішення про звільнення; оформлення й узгодження документів на звільнення; оформлення факту припинення відносин з органом внутрішніх справ і факультативної - оскарження.
Загальним завданням розглянутої про цедури є припинення службових відносин між співробітником і органом внутрішніх справ. Звільненням завершується проходження спів робітником служби.
Звільнення може здійснюватися лише на підставах, передбачених законом, під якими розуміють такі життєві обставини, що законодавчо визнаються як юридичні факти для припинення служби.
Важливою ознакою, що характеризує по няття звільнення, є волевиявлення співробітника чи адміністрації, спрямоване на припинення служби. У зв'язку із цим звільнення може бути здійснене з ініціативи: співробітника; адміністрації, тобто, по суті, роботодав ця - органу внутрішніх справ в особі його ке рівника, а також за обставин, що не залежать від волі сторін (з ініціативи органу, що не є стороною правовідносини).
Звільнення здійснюється з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст по кожній підставі звільнення.
Приписами ст. 18 Закону України «Про міліцію» встановлений порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 р. № ,114 було затверджене Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Вказаний нормативно-правовий акт визначає підстави та встановлює порядок прийняття на публічну службу в підрозділи міліції, переміщення та просування по службі, присвоєння чергових спеціальних звань, порядок звільнення тощо.
В розділі VII Положення закріплений чіткий і вичерпний перелік підстав для звільнення зі служби в міліції.
Відповідно до вимог п. 64 (ж) Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Додатково пунктом 68 цього ж Положення встановлена процедура звільнення особи за власним бажанням, а саме: особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Отже, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач звернувшись із рапортом про звільнення за власним бажанням не дотримався приписів п. 68 Положення, оскільки, не попередив прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, а навпаки звернувшись із рапортом 02.09.2014 р. просив звільнити його з 05.09.2014 року
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що приписи Закону України «Про міліцію» визначають, що одним з основних завдань міліції є запобігання правопорушенням та їх припинення, при цьому міліція зобов'язана виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом на принципах законності, гуманізму та інше.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.04.2006 № 3460-ІV, зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян.
Присяга працівника ОВС України, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, Кодекс честі працівника ОВС України, затверджений наказом МВС України від 11.01.1996 № 18, Етичний кодекс працівника ОВС України, затверджений рішенням колегії МВС України №7км/8 від 5.10.2000 року, вимагають від кожного співробітника строгого та неухильного додержання Конституції України, діючого законодавства України, виконання вимог статутів, нормативних актів МВС України та наказів начальників органів внутрішніх справ, які видаються у межах їх повноважень, при виконанні своїх функціональних обов'язків ставитися до громадян неупереджено.
Згідно статті 7 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
ОСОБА_1 склавши Присягу, зобов'язувався під час проходження служби в ОВС України суворо дотримуватися Конституції та чинного законодавства, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, не допускати зв'язків, що ганьблять звання працівника органів внутрішніх справ або позбавляють авторитет цих органів, інших неділових стосунків, які носять корисливий або протиправний характер, і був повідомлений, що за порушення цих вимог його буде притягнуто до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з ОВС України.
В свою чергу в матеріалах справи наявна ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2014 року по кримінальному провадженню №521/13730/14-к по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 364 та ч.1 ст. 366 КК України.
Пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Дискредитація (фр. Discrediter - подривать довіру) - умисні дії направлені на подрив авторитету, іміджу та довіри.
Крім того, згідно Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, визначені «Моральні основи служби в органах внутрішніх справ»:
Кожен громадянин України, який вступає на службу до органів внутрішніх справ, добровільно покладає на себе обов'язок служіння Українському народові й захисту свободи, демократії, законності та правопорядку.
Вищим моральним змістом службової діяльності працівника є захист людини, її життя і здоров'я, честі та особистої гідності, невід'ємних прав і свобод.
Загальнолюдські цінності складають основу морального духу працівника, який усвідомлює причетність до благородної справи захисту правопорядку, історії органів внутрішніх справ, надбань, досягнень, успіхів попередніх поколінь.
Совість, професійний обов'язок, честь і гідність є головними моральними орієнтирами на службовому шляху захисника правопорядку і складають моральний стрижень особистості працівника органів внутрішніх справ.
Професійний обов'язок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.
Честь працівника виявляється в сукупності таких якостей, як заслужена репутація, добре ім'я, особистий авторитет, вірність службовому обов'язку, даному слову і прийнятим моральним зобов'язанням.
Гідність нерозривно пов'язана з обов'язком і честю та являє собою єдність морального духу і високих моральних якостей, їх формування та підтримку в самому собі й інших людях.
Працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров'я людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.
При вирішенні даної справи, суд звертає увагу, що позивач висновків службового розслідування не оскаржував.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя Потоцька Н.В.
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
12 грудня 2014 року.