10 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/903/2012
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусик А.Г.,
суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,
при секретарі - Пальоній І.М.,
за участю: представника позивача - Фатєєвої Яни Анатоліївни та представника відповідача - Кириленко Андрія Володимировича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К" до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю " Рута Нова-К " (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2011 року за №0000202350.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки висновки та обставини, встановлені під час перевірки не відповідають дійсності. Разом із тим, позивач зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, що є підставою для зменшення об'єкту оподаткування.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2011 року за №0000202350.
Не погоджуючись з постановою суду, ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ "Пейд" за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року складено акт №599/23-50/33757245 від 22 липня 2011 року, в якому зафіксовано порушення: п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.98 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого було занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на суму 74702,00 грн..
На підставі висновків вказаної перевірки та в зв'язку з виявленими порушеннями 10 серпня 2011 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000202350 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 74703,00 грн., з яких 74702,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.
Прийняття зазначеного податкового рішення і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.
Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи перевіряючого щодо безпідставного формування ТОВ податкового кредиту, які підтверджені первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином і у відповідності з вимогами ведення бухгалтерського обліку, є необґрунтованими, оскільки факти отримання товару підтверджені достатніми та належними доказами. Також, вирішуючи спір, суд критично оцінює посилання податкового органу в акті перевірки на ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.216 ПК України щодо визнання нікчемними угоди купівлі-продажу між позивачем та його контрагентом, оскільки органам державної податкової служби не надано повноважень на вчинення таких дій. При цьому до суду не надано жодних доказів щодо визнання в судовому порядку вказаного правочину недійсним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.
Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
На підтвердження правомірності формування податкового кредиту ТОВ, на ряду з іншими матеріалами, надано договір №42/02 від 09 лютого 2009 року, укладений між ТОВ та ТОВ "Пейд" на поставку нафтопродуктів, та додаткову угоду за №1 від 31 грудня 2009 року до цього договору.
На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та фактичної реалізації вказаних договору і додаткової угоди ТОВ надано: видаткові накладні від 04 січня 2011 року №197, 21 січня 2011 року №198; податкові накладні від 04 січня 2011 року №197, 21 січня 2011 року №198.
Також з матеріалів справи вбачається, що транспортування товару здійснювалося власним автотранспортом з залученням водіїв (ОСОБА_4 та ОСОБА_5), які займають відповідні посади в ТОВ та підтверджується товарно-транспортними накладними від 04 січня 2011 року та 21 січня 2011 року №0121/11.
Факт оплати товару підтверджується платіжними дорученнями: від 11 січня 2011 року №528, 13 січня 2011 року №537, 14 січня 2011 року №548, №549, 12 січня 2011 року №535, 25 січня 2011 року №635, 26 січня 2011 року №644, 27 січня 2011 року №665, а також виписками по рахунку ТОВ від 11 січня 2011 року, 13 січня 2011 року, 14 січня 2011 року, 12 січня 2011 року, 25 січня 2011 року, 26 січня 2011 року, 27 січня 2011 року.
Отже, враховуючи все вищевикладене, та приймаючи до уваги, що договір позивача з ТОВ "Пейд" в судовому порядку недійсним не визнавався, підстав для визнання його нечинним із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами щодо постачання нафтопродуктів, а податкові накладні складені у відповідності до положень податкового законодавства з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту по дослідженим взаємовідносинам з ТОВ "Пейд".
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним податковим законодавством не поставлено в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб, в тому числі і контрагента платника податків, зокрема, внаслідок виявлення порушень чинного законодавства при укладанні правочинів контрагентом позивача та іншими суб'єктами господарювання. Тобто, якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, надання податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цієї особи. Вказані положення, також, узгоджуються зі змістом статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
Посилання ОДПІ на лист ПІІ "ЛУКОЙЛ-УКРАЇНА" щодо відсутності господарських відносин останнього з ТОВ "Пейд", колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки з іншого листа ПІІ "ЛУКОЙЛ-УКРАЇНА" вбачається, що в 2009 році між ТОВ "Пейд" та ПІІ "ЛУКОЙЛ-УКРАЇНА" було укладено договір поставки нафтопродуктів. Наведені обставини відповідачем спростовані не були.
Крім того, наступне використання ТОВ отриманого від контрагента палива підтверджується наданими ТОВ додатковими доказами, зокрема, договорами поставки, укладеними між ТОВ та СПК "Лад Агро", СФГ "Атланта" та ін.. Окрім іншого, фізична можливість такої реалізації палива підтверджується наданими ТОВ свідоцтвами про наявність у останнього автозаправних станцій, торгових патентів.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.
Доводи ОДПІ, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.
За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: А.Г. Федусик
Суддя: Суддя: О.А. Шевчук Л.Є. Зуєва