ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 грудня 2014 року 09:17 № 826/18289/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві
про визнання протиправним рішення № 16824200 від 29.10.2014, зобов'язання вчинити певні дії
за участю:
від позивача - ОСОБА_2;
від відповідача - не з'явився
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним рішення від 29.10.2014 №16824200 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві; зобов'язати відповідача здійснити за позивачем реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: торговельний кіоск №ПК 22-08 площею 60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 22.09.2014 у справі № 753/12681/14-ц, якою затверджено мирову угоду, набув права власності на торговельний кіоск, в якому розміщено та функціонує кафе. З метою реалізації свого права на оформлення правовстановлюючих документів та реєстрації права власності зазначеного майна на своє ім'я, позивач звернувся до відповідача в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Проте рішенням відповідача було відмовлено позивачу у державній реєстрації й таке рішення, на думку позивача, не ґрунтується на вимогах Закону.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2014 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 18.12.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18.12.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
23.10.2014 позивачем через уповноваженого представника подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяження (щодо права власності) до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві на об'єкт приватної власності: торговельний кіоск.
Дану заяву прийнято та зареєстровано відповідачем у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.10.2014 за реєстраційним номером 8661799.
Як стверджував представник позивача, до вказаної заяви було додано: копію мирової угоди від 22.09.2014 у справі №753/12681/14-ц, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, щодо передачі позивачу у власність спірного об'єкта нерухомості; копію ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 22.09.2014 у справі №753/12681/14-ц, якою затверджено дану мирову угоду; копію договору купівлі-продажу рухомого майна від 03.03.2012 та актів прийому-передачі до нього; копію паспорта та довіреності представника.
Водночас державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Іченською М.С. 29.10.2014 винесено рішення №16824200 про відмову позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень на зазначений у заяві від 23.10.2014 об'єкт у зв'язку з тим, що подані ним документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а також зазначивши, що з наданих до заяви документів вбачається, що об'єкт (кіоск) є малою архітектурною формою, а тому речові права на вказаний об'єкт згідно ч. 7 п. 4 Порядку №868 державній реєстрації не підлягають.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України).
Згідно частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абз. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України).
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Згідно частини 1 статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1952-IV визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
При цьому якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку (частина 2 статті 5 Закону № 1952-IV).
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина 4 статті 15 Закону № 1952-IV).
Згідно частини 13 статті 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.
Так, процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 868).
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 868 у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення.
У разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку (абзац 2 пункту 4 Порядку № 868).
Державна реєстрація права власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, в яких вони розташовані (абзац 4 пункту 4 Порядку № 868).
Згідно положень пункту 13 Порядку № 868 заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Як передбачено пунктом 15 Порядку № 868 під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації (пункт 20 Порядку № 868).
Відповідно до пункту 28 Порядку № 868 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом № 1952-IV.
В свою чергу, положеннями пунктів 1, 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Згідно абзацу 7 пункту 4 Порядку № 868 не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.
Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» 17.02.2011 № 3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (ч. 3 ст. 28 Закону).
Згідно частини четвертої статті 28 наведеного Закону розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Пунктом 9 частини першої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV малі архітектурні форми віднесено до елементів (частин) об'єктів благоустрою.
Відповідно до частини другої статті 21 наведеного Закону мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.
Так, представник позивача у судовому засіданні посилалася на ту обставину, що торговельний кіоск має площу 60 кв.м, й отже, не є малою архітектурною формою.
Відповідно до ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 22.09.2014 у справі №753/12681/14-ц, якою визнано мирову угоду між позивачем та ОСОБА_3, остання передає у власність ОСОБА_1 торговельний кіоск № ПК 22-08, в якому розміщено та функціонує кафе. Торговельний кіоск знаходиться по АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_3 на торговельний кіоск, згідно наведеної ухвали суду, підтверджується договором купівлі-продажу рухомого майна б/н від 03.03.2012.
У свою чергу, відповідно до наявної у справі копії договору купівлі-продажу рухомого майна б/н від 03.03.2012, який також надавався відповідачу, укладеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець) продавець продав, а покупець купив майно, а саме торговельний кіоск, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно пункту 2 вказаного договору право власності продавця на торговельний кіоск, що відчужується, підтверджується договором б/н від 08 жовтня 2008 року про виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 та договором № 249 від 28 жовтня 2008 року про виготовлення та встановлення виробів ПВХ.
Відповідно до пункту 3 наведеного договору згідно договорів пайової участі власника тимчасової споруди в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва № 002407-11 та № 002407-11 від 30 серпня 2011 року загальні площі тимчасових споруд складають по 30 кв.м.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність двох тимчасових споруд, на які у свій час укладались договори пайової участі власника тимчасової споруди в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва, загальні площі яких складають по 30 кв.м, з огляду на що суд погоджується з рішенням відповідача, що подані позивачем документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, та що подані позивачем документи свідчать про об'єкт, який є малою архітектурною формою, а, відповідно, не підлягає державній реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Згідно частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки відповідачем свідки не залучалися й судова експертиза не проводилася, судові витрати з позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України.
Суддя В.П. Катющенко