Справа: № 825/852/14 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В.
Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
11 листопада 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді : Собківа Я.М.,
суддів: Бєлової Л.В., Кобаля М.І.,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність військовою частиною НОМЕР_1 щодо невидачі належного йому речового майна;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати належне йому речове майно, відповідно до розмірів згідно з переліком, що міститься в довідках № 4 та №5 від 16 лютого 2014 року.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі належного ОСОБА_1 речового майна.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) видати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) речове майно відповідно до його розмірів, згідно переліку, вказаному в довідках про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас від 16.02.2014 №№ 4,5.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого офіцера групи (штурманського та аеронавігаційного забезпечення), військова частина НОМЕР_4 .
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 24.12.2013 №803 позивач був звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "в" частини 6 статті 26 (за віком) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу (а.с.11).
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 14.02.2014 №30 з 14.02.2014 позивач був виключений зі списків зазначеної військової частини (а.с. 10).
З матеріалів справи встановлено, що позивач під час проходження військової служби перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
З довідок військової частини НОМЕР_1 від 16.02.2014 №№ 4,5 вбачається, що позивачу підлягає видачі речове майно на загальну суму 9 450,51 грн. (а.с.4,5).
21.02.2014 позивач звернувся до відповідача з проханням видати йому зі складу військової частини НОМЕР_1 речове майно відповідно до переліку, вказаному в довідках від 16.02.2014 №№ 4,5 (а.с. 8).
Листом від 26.02.2014 вих.№69/406 відповідач повідомив позивача про те, що положення статті 9-1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» на позивача не розповсюджуються, оскільки регулюють порядок видачі речового майна або виплати компенсації замість нього військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби (а.с.9).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невидачі речового майна протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Законом України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ, який набув чинності з 11 березня 2000 року, дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна було призупинено.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 року №328-V Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено статтею 9-1, відповідно до якої продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 статті 9-1 зазначеного Закону встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року дію пункту 2 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено на 2007 рік.
Підпунктом 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VІ, пункт 2 статті 9-1 Закону виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008 пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є діючим та підлягає застосуванню.
При цьому, положення частини другої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення позивача за отриманням грошової компенсації замість речового майна Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечить нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№21-38а13) та від 22 жовтня 2013 року (№21-286а13).
З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог даного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, слід відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.В. Бєлова М.І. Кобаль
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Бєлова Л.В.
Кобаль М.І.