10.12.2014 р. Справа № 914/3542/14
За позовом: Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львітеплоенерго», м.Львів
про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в сумі 2380198,04грн.
Суддя Щигельська О.І.
при секретарі Зарицькій О.Р.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Негря Г.Ю. - представник за довіреністю
Суть спору: позов заявлено Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерг»", м.Львів про стягнення 2380198,04грн., з яких 1404959,86грн. індексу інфляції та 975238,18грн. 3% річних.
Ухвалою суду від 08.10.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.10.2014р. Ухвалою суду від 29.10.2014р. розгляд справи відкладено на 12.11.2014р. у зв'зку з неявкою позивача. В судовому засіданні 12.11.2014р. оголошено перерву до 26.11.2014р. з метою надати можливість сторонам провести звірку розрахунків. Ухвалою суду від 26.11.2014р. строк розгляду справи продовжено на 15 днів за клопотанням відповідача та відкладено її розгляд на 10.12.2014р. у зв'язку із неявкою позивача.
Представнику відповідача роз'яснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Позивач явки повноважного представника в судове засідання 10.12.2014р. не забезпечив, витребуваних судом документів не подав, поважності причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судове засідання 10.12.2014р. з'явився, долучив до матеріалів справи додаткові документи (вх.№52749/14 від 04.12.2014р.). Проти позову заперечив з мотивів, вказаних у відзиві на позовну заяву (вх.№48845/14 від 12.11.2014р.). Зокрема, зазначив, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» протягом лютого-червня 2014 року частково погашено заборгованість, встановлену рішенням суду, на суму 500000,00грн., що не враховано позивачем у проведених розрахунках. Також просив застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності. У задоволені позову просив відмовити.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Рішенням господарського суду Львівської області від 28.04.2011р. у справі №5015/2051/11 встановлено, що заборгованість Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (відповідач по справі) перед Дочірнім підприємством «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (позивач по справі) внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо оплати поставленого за договором №06/09-1258-БО-21 від 23.09.2009р. протягом жовтня-грудня 2009 року та січня-вересня 2010 року природного газу становила 10891161,67грн. Відтак, зазначеним рішенням суду присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 10891161,67грн. основного боргу, 852293,44грн. пені, 677092,96грн. 3% річних, 1694941,20грн. інфляційних втрат, 25500,00грн. державного мита та 263,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зважаючи на те, що відповідачем рішення суду не виконується, заборгованість за поставлений природній газ не погашено, ДК «Газ України» звернулось із позовом до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення нарахованих у відповідності до ст.625 ГПК України 1404959,86грн. індексу інфляції за період з жовтня 2011 року по серпень 2014 року та 975238,18грн. 3% річних, за період з 30.09.2011р. по 26.09.2014р.
Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Пленумом Вищого господарського суду в п.5.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правова норма ч.1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В той же час, ч.3 ст.35 ГПК України, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд звертає увагу, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Зазначене узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.; інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012; постанова Вищого господарського суду України від 31.08.2011р. по справі №16/587-22/430).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Окрім цього, а в п.5.1 вказаної Постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відтак, суд, провівши відповідні перерахунки в межах визначених позивачем періодів та з врахуванням часткового погашення відповідачем суми основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями №1446 від 14.02.2014р., №2656 від 17.03.2014р., №4073 від 17.04.2014р., №5111 від 20.05.2014р. та №6236 від 16.06.2014р., приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 1374759,84грн. індексу інфляції та 968134,94грн. 3% річних.
Також, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних, нарахованих за період з 30.09.2011р. по 02.10.2011р. включно, слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності та зробленою відповідачем, у поданому ним відзиві, заявою з цього приводу.
Відповідно до ст.256ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно зі ст.257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
Як встановлено ч.ч.2-4 ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд не приймає до уваги посилання ЛМКП «Львівтеплоенерго» у своїх запереченнях на п.2.2 ст.2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електричну енергію», оскільки, передбачене ним списання заборгованості (у тому числі встановлена судовим рішенням) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у ст.1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними за період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплаченої станом на дату набрання чинності цим Законом, стосується виключно визначеного переліку підприємств, до якого ЛМКП «Львівтеплоенерго» не включено.
Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, суд приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору в розмірі 46857,90грн. слід покласти на відповідача.
Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (п.п.1 п.2 ч.2 ст. 4), а в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в розмірі переплаченої суми (п.1 ч.1, ч.2 ст.7).
Враховуючи, що при зверненні до суду із позовною заявою майнового характеру Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» внесено судовий збір в сумі, що перевищує 2 відсотки від зазначеної ціни позову, суд приходить до висновку про необхідність повернення судового збору в розмірі переплаченої суми - 0,04грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (м.Львів, вул.Данила Апостола, буд.1, код ЄДРПОУ 05506460) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 31301827) 1374759,84грн. індексу інфляції, 968134,94грн. 3% річних та 46857,90грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Повернути Дочірній компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 31301827) 0,04грн. судового збору, доказом сплати якого є платіжне доручення №1597 від 02.10.2014р., як надмірно сплачений.
6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повне рішення складено 15.12.2014р.
Суддя Щигельська О.І.