ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/25518/14 10.12.14
За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»
до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 22 728,95 грн.
Суддя Нечай О.В.
Представники сторін:
від позивача: Гаркуша Г.В., за довіреністю
від відповідача: не з'явився.
На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 22 728,95 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/25518/14, розгляд справи призначено на 10.12.2014 р.
05.12.2014 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані документи для долучення до матеріалів справи.
10.12.2014 р. представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано відзив на позов, який за змістом фактично є заявою про застосування наслідків строку позовної давності.
У судове засідання 10.12.2014 р. представник позивача з'явився, надав суду пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання 10.12.2014 р. не з'явився.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
21 липня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілта» (далі - страхувальник) та Приватним акціонерним товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - позивач) було укладено Поліс № 250590413 (далі - Договір), відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля марки «Пежо», державний номерний знак АА 9456 НХ.
Рой М.М., 23.06.2010 р. о 8 год. 00 хв. в м. Києві по вул. Леніна, 31, керуючи автомобілем марки «Опель», державний номерний знак АІ 6243 ВС, не врахував дорожньої обстановки та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Пежо», державний номерний знак АА 9456 НХ, під керуванням водія Пругла О.П., і якого відкинуло на стоячий автомобіль марки «ВАЗ», державний номерний знак АІ 7976 ВС, під керуванням водія Романюк М.Ф., що призвело до пошкодження всіх транспортних засобів.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 16.07.2010 р. Рой М.М., визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ № 11, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Пежо», державний номерний знак АА 9456 НХ, складає 24 359,97 грн.
Позивачем був складений та підписаний страховий акт № 63667 від 17.04.2012 р., згідно з яким пошкодження автомобіля марки «Пежо», державний номерний знак АА 9456 НХ, внаслідок ДТП, яка сталась 23.06.2010 р. о 8 год. 00 хв. в м. Києві по вул. Леніна, 31, визнано позивачем страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 22 728,95 грн.
На підставі сформованого страхового акту № 63667 від 17.04.2012 р. позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 22 728,95 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 3689 від 26.04.2012 р.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Опель», державний номерний знак АІ 6243 ВС, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Відкритому акціонерному товаристві Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/1501402.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, на підставі вищезазначених норм та у зв'язку з укладенням Полісу № ВЕ/1501402 відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Опель», державний номерний знак АІ 6243 ВС.
Враховуючи те, що цивільно-правову відповідальність власника автомобіля марки «Опель», державний номерний знак АІ 6243 ВС, на момент скоєння вищезазначеної ДТП було застраховано відповідачем, що підтверджується Полісом № ВЕ/1501402, відповідач згідно з статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" зобов'язаний в межах ліміту відповідальності виплатити страхове відшкодування позивачу.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає суду про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом до відповідача.
Суд погоджується з даною позицією відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.
Такий випадок встановлено статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
Суд дійшов висновку про те, що від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-112цс13 від 25.12.2013 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Згідно з статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що ДТП сталась 23.06.2010 р., що вбачається з постанови Дарницького районного суду м. Києва від 16.07.2010 р., обґрунтованими є доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 - 85 ГПК України, суд,
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Повне рішення складено 15.12.2014 р.
Суддя О.В. Нечай