10 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 490/3075/14-а
Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Батченко О.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого - судді Скрипченка В.О.,
Суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення,-
06 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, в якому просив скасувати пп. 1.1 п. 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31 травня 2013 року №516.
В обґрунтування позову зазначено, що спірне рішення прийняте в порушення вимог закону, оскільки відповідач у встановленому законом порядку не направляв позивачу проект договору оренди землі, а також не звертався до суду з вимогами про спонукання позивача укласти такий договір, а за таких обставин, твердження відповідача, що Миколаївській міській раді завдано збитків за період з 01.07.2010 року по 01.05.2013 року у розмірі 16137 грн. 71 коп. у зв'язку з ухиленням ОСОБА_1 від укладання договору оренди землі є необґрунтованими.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано підпункт 1.1 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №516 від 31 травня 2013 року.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження в зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено що пунктом 5.1 рішення Миколаївської міської ради від 25.06.2010 року №47/44 позивачу передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 293 кв.м. для обслуговування магазину по АДРЕСА_1.
В той же час, актом комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Акт) від 14.05.2013 року вирішено визначити розмір збитків, нанесених Миколаївській міській раді позивачем у зв'язку з ухиленням від укладення договору оренди землі у період з 01.07.2010 року до 01.05.2013 року у сумі 16137 грн. 71 коп., а також визначено, що вказану суму слід сплатити протягом 1 місяця з дня затвердження даного акту рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.
Пунктом 1 рішення виконкому Миколаївської міськради від 31.05.2013 року №516 затверджений зазначений Акт.
Вирішуючи справі суд першої інстанції виходив з того, що затвердження оспорюваним рішенням Акту є порушенням норм чинного законодавства щодо порядку визначення та відшкодування збитків, завданих власнику земельної ділянки і вирішення цього питання виходить за межі повноважень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 5.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.06.10 року №47/44 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва» передано ФОП ОСОБА_1 в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 293 кв. м для обслуговування магазину по АДРЕСА_1 (а.с. 8).
Цим же рішенням, позивача зобов'язано, зокрема, укласти договір оренди землі в управлінні земельних ресурсів. Позивач такий договір не уклав та орендну плату не сплачував, у той же час продовжуючи користуватися земельною ділянкою, переданою рішенням від 25.06.10 року №47/44.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
Згідно п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1, 276.4 ст. 276, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (п. 287.7 ст. 287 ПК України).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у разі якщо власник об'єкта нерухомості на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування і до укладання договору оренди фактично приступив до використання земельної ділянки, на якій розміщуються такі об'єкти та яка використовується для обслуговування таких об'єктів, то з огляду на те, що використання землі в Україні є платним, такий власник нерухомості не звільняється від сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності до відповідних місцевих бюджетів з моменту фактичного використання такої земельної ділянки.
Пунктом «д» статті 156 Земельного кодексу України встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 року №284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок).
Пунктом 3 Порядку, зокрема, передбачено, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
У відповідності із Порядком неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належить плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.
Згідно з п. 2 частини другої ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За обставинами справи такими збитками є орендна плата, яку за звичайних обставин (правомірної поведінки позивача: укладення договору оренди, сплати орендної плати) міська рада повинна була одержати від позивача за час фактичного користування земельною ділянкою.
Згідно із п. 2 Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.09.10 року №1259 «Про створення комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» створено та затверджено склад комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Власником земельної ділянки, яка була надана позивачу рішенням від 25.06.10 року №47/44 - Миколаївською міською радою було зроблено розрахунок збитків, нанесених міській раді у вигляді неодержаних доходів (плату за оренду земельної ділянки) за період з 01.07.10 року до 01.05.13 року, у розмірі 16 137,71 грн.
Актом комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 14.05.2013 визначено розмір збитків, нанесених Миколаївській міській раді позивачем у сумі 16 137,71 грн.
Пунктом 1.1. рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31.05.2013 №516 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» затверджено акт комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 14 травня 2013 року, яким визначено розмір збитків ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з ухиленням від укладення договору оренди земельної ділянки площею 293 кв.м для обслуговування магазину по АДРЕСА_1 у період з 01.07.10 року до 01.05.13 року, у розмірі 16 137,71 грн.
Отже, п. 1.1. рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31.05.2013 №516 прийнято з метою відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) нанесених Миколаївській міській раді, як власнику землі, що відповідає підставам для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановленим ст. 157 Земельного кодексу України та п. 3 Порядку.
Таким чином, п. 1.1. оскаржуваного рішення прийнято уповноваженим на те органом на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскаржуваний акт комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 14 травня 2013 року є документом констатуючим та сам по собі не тягне жодних правових наслідків ані для позивача, ані для інших осіб отже не може бути оскарженим в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Тобто, під нормативно-правовими актами слід розуміти положення, дія яких поширюється на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування.
Під правовими актами індивідуальної дії визначають положення, дія яких поширюється на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.
При цьому, під діями суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти активну поведінку суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Суб'єкт владних повноважень своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому, особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.
Проте, у даній справі позивач просить суд скасувати 1.1 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31 травня 2013 року №516, однак вказане рішення не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, а саме не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, оскільки не зобов'язує позивача вчиняти певні дії, чи утримуватись від вчинення певних дій, або нести відповідальність.
Тобто, вказане рішення не має обов'язкового характеру, а тому не викликає юридичних наслідків для позивача, не порушує його прав.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, приймаючи спірне рішення, не порушив вимог законодавства, чинного у період прийняття оскаржуваного рішення та діяв у спосіб та порядок, що передбачені законодавством.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію апеляційному суду довів та обґрунтував. В свою чергу позивач, всупереч наведеним приписам, не довів апеляційному суду протиправність прийнятого відповідачем рішення.
Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та допустив порушення норм матеріального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність висновків суду.
Відтак, апеляційна скарга Виконавчого комітету Миколаївської міської ради підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 184, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради - задовольнити повністю.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову суду.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування пп. 1.1 п. 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31 травня 2013 року №516 - відмовити повністю.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий В.О.Скрипченко
Суддя О.С.Золотніков
Суддя Ю.В.Осіпов