11 грудня 2014 року Справа № 876/891/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 червня 2012 року № 0002381701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 120063 грн., в тому числі 80042 грн. основного платежу та 40021 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0002391701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 60031,18 грн.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Із таким судовим рішенням не погодилася ОСОБА_1, подавши апеляційну скаргу, в якій вказала на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просила скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про повне задоволення адміністративного позову. В якості обґрунтування зазначила, що за наслідками перевірки позивача було встановлено порушення при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат. Однак ці висновки податкового органу є безпідставними. Так, податковий орган вважає, що господарські операції щодо поставки товарів з ТОВ «Медео-Захід» реально не відбулися, правочини є нікчемними, а тому сплачені позивачем в ціні товару кошти не можна включати до податкового кредиту і відносити до витрат. Однак, апелят зазначив, що реальність господарських операцій підтверджена первинними документами, в тому числі видатковими накладними, товаро-транспортними накладними. У подальшому придбаний товар був використаний для отримання прибутку, так як був реалізований іншим підприємствам, що є основним видом діяльності позивача. Суд першої інстанції при вирішенні спору не встановив всіх фактичних обставин та не дав їм належної оцінки, а тому прийняте рішення є необґрунтованим та суперечить нормам закону, що є підставою для його скасування. Просила задовольнити адміністративний позов, визнати протиправними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення- рішення.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Луцькою ОДПІ було проведено виїзну позапланову документальну перевірку підприємця ОСОБА_1 з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео - Захід» за жовтень 2010 року.
За результатами перевірки Луцькою ОДПІ було складено акт від 01.06.2012 року № 1591/17-2/НОМЕР_3, згідно якого встановлено порушення підприємцем ч. 1 ст. 201, ч. 1-6 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228, 662, 655, 656, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України (ЦК україни) в частині недотримання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків. У акті перевірки зазначено, що правочини здійснені підприємцем ОСОБА_1 з ТзОВ «Медео - Захід» є нікчемними в силу закону. Перевіркою встановлено порушення підприємцем п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.2.6. п. 7.2, п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підлягає донарахуванню ПДВ в сумі 80042 грн.; п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян», у результаті чого підлягає донарахуванню податок з доходів фізичних осіб за 2010 рік у сумі 60031,18 грн.; п. 19.1 а ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: неналежне ведення обліку доходів, внаслідок перекручення даних декларації про доходи за 2010 рік.
На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення від 14.06.2012 року № 0002381701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 120063 грн., в тому числі 80042 грн. основного платежу та 40021 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0002391701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 60031,18 грн.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.
Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб через те, що що правочин, укладений між підприємцем ОСОБА_1 та ТзОВ «Медео - Захід» від 20.10.2010 р. за № 20/10, є нікчемним, не спричинив жодних реальних наслідків його укладення та відповідно не може бути підставою для формування підприємством сум валових витрат підприємства та податкового кредиту.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 жовтня 2010 року між підприємцем ОСОБА_1 (покупець) та ТзОВ «Медео - Захід» (продавець) укладено договір на поставку товару - цукру-піску, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати товар цукор-пісок у власність покупця, а останній прийняти та оплатити товар на його умовах, визначених цим договором. Постачання товару здійснюється транспортом покупця або продавця за усною домовленістю. При передачі товару продавець зобов'язаний передати покупцеві такі документи: видаткову, податкову накладу, товарно-транспортну накладну, документи, які підтверджують якість товару (сертифікати, посвідчення якості, висновки СЕС, тощо)
У період з 21 жовтня 2010 року по 28 жовтня 2010 року підприємець ОСОБА_1 на підставі вказаного договору придбала товар на суму 480249,40 грн., в тому числі ПДВ 80041,51 грн. На виконання умов договору ТзОВ «Медео - Захід» було видано видаткові та податкові накладні, які включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» визначено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Факт отримання позивачем товару, а саме цукру підтверджено видатковими накладними, що містяться в матералах справи: № РН-0251000 від 25 жовтня 2010 року, №РН-0211001 від 21 жовтня 2010 року, №РН -0281001 від 28 жовтня 2010 року.
Також на підтвердження транспортування товару від ТОВ «Медео-Захід» до ФОА ОСОБА_1 надано копії товаро-транспорних накладних від 25 жовтня 2010 року, 28 жовтня 2010 року, 28 жовтня 2010 року (а.с. 22, 25, 28).
Також позивачем підтверджено факт укладання цивільно-правового договор з водієм ОСОБА_2 (а.с. 76) і факт оплати його послуг доводиться видатковим касовим ордером №4 від 1 листопада 2010 року підтверджено факт оплати позивачем ОСОБА_2 послуг за транспортування товару (а.с. 77).
Факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни товару у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг підтверджується дослідженими судом першої інстанції виписками по рахунку ФОП ОСОБА_1 № 57 від 30 листопада 2010 року, № 24 від 24 листопада 2010 року, №50 від 18 листопада 2010 року .
Позивачем також доведено і подальше використання придбаного товару у господарській діяльності.
Так, 09 серпня .2010 року між підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та ВАТ «Луцьк Фудз» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 09/08, на підставі якого позивач поставила товариству цукор-пісок на загальну суму 533000 грн., в т. ч. ПДВ у розмірі 88833,33 грн., про що видано податкові та видаткові накладні.
17 вересня 2010 року між підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та ПП «Ажур» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 3, на підставі якого позивач поставила товариству цукор-пісок на загальну суму 30812,50 грн., в т. ч. ПДВ у розмірі 5135,42 грн., про що видано податкову та видаткову накладну.
12 жовтня 2010 року між підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та ПП Фірма «Гамбіт» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №5, на підставі якого позивач поставила товариству цукор-пісок на загальну суму 452600 грн., в т. ч. ПДВ у розмірі 75433,33 грн., про що видано податкову та видаткову накладну.
Вказані операції були відображені позивачем у бухгалтерському та податковому обліку, що також підтверджено і відповідачем.
Крім того, у матеріалах справи містяться навіть документи, що підтверджують наявність у позивача орендованих складських приміщень, що доводить потенційну можливість ОСОБА_1 зберігати прибаний товар .
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що самого по собі факту ненадання позивачем під час перевірки товаро-транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та його використання у власній господарській діяльності та при наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції, які підтверджують рух товарів недостатньо для висновку про безтоварність такої операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.
Згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Вище наведений висновок Європейський Суд з прав людини підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Враховуючи викладене, підстав для донарахування податку на додану вартість та податку на доходи немає.
Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, а тому позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 є обгунтованими та їх слід задовольнити.
Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки таким вимогам рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року не відповідає, то згідно статті 202 КАС України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі № 2а-0370/3872/12 скасувати та прийняти нову, якою позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області від 14.06.2012 року № 0002381701, № 0002391701.
Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
В.Я. Макарик
Повиний текст виготовлено та підписано 16 грудня 2014 року.