Справа: № 826/14130/14 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
09 грудня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Седем» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Седем» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.06.2014 № 0002682204 на загальну суму 1 014 626, 25 грн., у тому числі за основним платежем 811 701, 00 грн. та штрафні санкції - 202 925, 25 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.06.2014 № 0002692204 на загальну суму 966 311, 25 грн., у тому числі за основним платежем 773 049, 00 грн. та штрафні санкції - 193 262,2 5 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи в період з 12.05.2014 по 23.05.2014 співробітниками ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013.
За наслідком проведення зазначеної перевірки відповідачем було складено акт №277/26-57-22-04-10/35454225 від 06.06.2014, яким встановлено порушення ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Седем», вимог:
- п. 44.1 статті 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134, п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток на загальну суму 811 701, 00 грн.;
- п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Седем» було занижено податок на додану вартість на загальну суму 773 049, 00 грн.
На підставі акту перевірки 24.06.2014 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0002692204, яким позивачу встановлено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 966 311, 25 грн., з яких 773 049, 00 грн. основний платіж, а 193 262, 25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- № 0002682204, яким позивачу встановлено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 014 626, 25 грн., з яких 811 701, 00 грн. основний платіж, а 202 925, 25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2012 між позивачем (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Експортно-імпортна компанія «Верес» (постачальник) було укладено договір поставки № 2012/01-2, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця тарні матеріали та сировину для виробництва на умовах, в обсязі та в порядку, передбаченому цим договором та додатками до нього. Згідно п. 3.1 вказаного договору, товар мав поставлятись на склад покупця, що розташований за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 16.
Згідно наявних в матеріалах справи специфікацій, які відповідно до п. 1.3 такого договору є його невід'ємною частиною, договором було обумовлено здійснення поставки дистильованої води, реагенту WEKCELO NEC 50000, органічного флокулянта FLOPAM AN 923 MPM та контейнерів Schuttz Ecobulk MX 1000.
На підтвердження реальності виконання господарських операцій з вищезазначеним контрагентом до суду надано договір поставки № 2012/01-2 від 10.01.2012, додатки до вказаного договору, податкові та видаткові накладні. Також, позивачем надано до суду технічні умови на речовину поверхнево-активну, розроблені позивачем та затверджені в 2010 році; висновки Державної санітарної-епідеміологічної експертизи; опис хімічної речовини «гідроксіетілцелюлоза» та сертифікат; опис контейнеру «єврокуб» для транспортування хімічної сировини та перелік речовин, перевезення яких допускається в такій тарі; копію договору суборенди площадної споруди площею 650 кв. м, додаткових угод до нього та актів приймання-передачі; копії виписки з рахунку та платіжного доручення щодо оплати ДП «Укрекоресурси» послуг з утилізації тари; копії банківських виписок та платіжних документів про оплату хімічних речовин TOB «Верес», TOB «Слаф Реагент» та іншим постачальникам, а також про оплату тари, суборенди, утилізації.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).
Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови Господарського суду Чернігівської області у справі №927/9/1б/13 від 15.03.2013 за позовом кредитора ПП «Вілена» до боржника TOB «Експортно-імпортна компанія «Верес» та в присутності представника боржника -ліквідатора Стук І.М. TOB «Експортно-імпортна компанія «Верес» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Господарським судом Чернігівської області встановлено, що по завершенні заходів з ліквідації банкрута, ліквідатором надано суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута, згідно яких у ході ліквідації не виявлено інших кредиторів, крім ініціюючого ПП «Вілена» з сумою вимог 22 000 грн.
Також, відсутність у TOB «Експортно-імпортна компанія «Верес» майна у вигляді земельних ділянок, об'єктів нерухомості, автотранспорту та сільгосптехніки, грошових коштів в установах банків підтверджується довідками Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна від 20.11.2012 № 42764(И-2012), ПАТ «Класикбанк» № 644/045001, №645/045001 від 09.11.2012, № 648/045001, №649/045001 від 12.11.2012, комерційного банку «Преміум» від 09.11.2012 № 013091/716, КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 19.12.2012 № 17139, управління Держкомзему у м. Чернігові від 06.12.2012 №» 02-03/4382/19, Чернігівського ВРЕР (підпорядковане УДАІ в Чернігівській області) від 31.01.2013 №8/6-1874, управління ДАТ ГУ МВС у м. Києві від 02.01.2013, ДПІ у Печорському районі м. Києва ДПС від 14.02.2013 № 608/с/18.6-12, Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області під 29.01.2013 № 18-9-00383, Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області № 05.01-07/202 від 29.01.2013 та довідкою управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 04.02.2013 № 713.
Крім того, з податкової звітності TOB « Експортно-імпортна компанія Верес» з податку на прибуток за 2012 рік вбачається відсутність декларування витрат на збут (рядок 06.2) адміністративних витрат (рядок 06.1) та прямих витрат на оплату праці у складі собівартості робіт/послуг.
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.
Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Тобто, перевіривши фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як позивача так і його контрагентів, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність обставин, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій.
Крім того, враховуючи предмет поставки та беручи до уваги характер та обсяги поставки продукції позивачем протиправно не надано до суду документів на підтвердження транспортування товару.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається перевізнику.
Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим, що підтверджується законодавчо та судовою практикою, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.05.2013 у справі № К/800/7365/13.
Однак, позивачем не надано жодних товарно-транспортних накладних на підтвердження факту переміщення товарно-матеріальних цінностей, а тому залежно від умов постачання транспортні витрати можуть бути як у постачальника так і у покупця. В даному випадку відповідно до договору від 10.01.2012 № 2012/01-02 поставка товарно-матеріальних цінностей здійснювалась за рахунок постачальника, тобто якщо за умовами поставки витрати на транспортування товару несе постачальник, то такі витрати в накладній постачальника зазначаються окремим рядком. А тому колегія суддів вважає, що вказане дає підстави встановити відсутність фактичного перевезення, відвантаження, отримання товару, окрім того неможливо встановити факт надходження товару на склади, а також осіб, які відвантажили та прийняли товар.
До того ж, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з огляду ще й на наступне.
Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Колегія суддів приходить до висновку, що недійсність договору, укладеного між позивачем та TOB «Експортно-імпортна компанія «Верес», не потребує доведення в силу його нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договір не визнавався вся недійсним в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання такого правочину недійсними судом не вимагається.
Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.
Таким чином, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 24.06.2014 № 0002692204 та № 0002682204 є правомірними та скасуванню не підлягають, що не було враховано судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державнаої податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Седем» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст постанови виготовлений 15.12.2014.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.