Справа: № 712/7565/14а Головуючий у 1-й інстанції: Токова С.Є. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
18 грудня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Соснівського районного суду м.Черкаси від 06 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Черкаської облдержадміністрації про визнання дій незаконними, -
У травні 2014 року, позивач звернувся до Соснівського районного суду м.Черкаси з позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Черкаської облдержадміністрації про визнання дій незаконними. Свої позовні вимоги мотивував тим, що він є інвалідом війни І групи та має право на разову грошову допомогу до 5 травня, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком. Проте, вказана грошова допомога була виплачена позивачу в значно меншому розмірі. На звернення позивача до відповідача про перерахунок разової грошової допомоги, останнім в здійсненні такого відмовлено, чим порушені його права. Просив суд визнати бездіяльність відповідача протиправною, стягнути недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2012, 2013 та 2014 роки з урахуванням проведених виплат, поновити строк звернення до суду та стягнути моральну шкоду в розмірі 60 000 грн.
Постановою Соснівського районного суду м.Черкаси від 06 жовтня 2014 року позов у задоволенні позову відмовити.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом війни І групи, що підтверджується відповідним документом.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ст.17 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Частиною 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановленою, що щорічна виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня інвалідам війни І групи виплачується разова грошова допомога у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається КМ України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Прикінцевими положеннями Законів України „Про Державний бюджет України на 2012 рік", „Про Державний бюджет України на 2013 рік", „Про Державний бюджет України на 2014 рік" установлено, що відповідно у 2012, 2013, 2014 роках норми і положення статей 12, 13. 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на відповідний рік.
На підставі зазначених бюджетних законів Кабінет Міністрів України регулював порядок виплати допомоги до 5 травня відповідно: за 2012 рік - постановою від 28.12.2011 р. №1381 „Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення"; за 2013 рік - постановою від 13.03.2013 р. №149 „Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранам війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань"; за 2014 рік - постановою від 16.04.2014 р. №102 „Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Головне управління праці та соціального захисту населення Черкаської облдержадміністрації у 2012 - 2013 роки, а Департамент соціального захисту населення Черкаської облдержадміністрації у 2014 р. (після реорганізації) своїми наказами від 21.02.2012 р. №16-03, від 08.04.2013 р. №39-03, від 18.04.2014 №28-03 доручав Центру здійснювати виплату допомоги до 5 травня за списками та розпорядженнями рай(міськ)управлінь соціального захисту населення, здійснивши розподіл коштів та перерахувавши відповідну суму на спеціально відкритий рахунок Центру в казначействі. На виконання доручення Департаменту та на підставі списків і розпоряджень Центр нараховував відповідні суми отримувачам, оформлював виплатні документи і перерахував кошти уповноваженим банківським установам. Таким чином, діяльність Центру полягала в автоматизованій обробці документів на виплату.
Центр направляв на виплату кожному отримувачу таку суму коштів, яка зазначена в отримуваному ними списку, розпорядженні і профінансована Департаментом.
Крім того, відповідач не має (і ніколи не мав) розпорядчих повноважень щодо призначення будь-яких сум грошових допомог, встановлених законодавством для тієї чи іншої категорії громадян. Також, Центр не є розпорядником коштів на виплату допомог.
Оскільки Центр діяв виключно у законний спосіб згідно з установленим порядком виплати допомоги до 5 травня і не спричиняв жодними своїми діями моральної шкоди позивачу, вимоги про її відшкодування є надуманими. Крім того, й сам позивач не обгрунтовує, з чого виходить моральна шкода та її розмір.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про розміри виплаченої допомоги позивач однозначно знав при її отриманні. Кошти були перераховані останньому: у 2012 році - 20.04.2012 р. у сумі 2200 грн.; у 2013 році - 12.04.2013 р. у сумі 2415 грн.; у 2014 році - 25.04.2014 р. у сумі 2575 грн., що підтверджується позовною заявою, але до суду позивач звернувся 20.05.2014 року, тобто з пропуском строку звернення щодо оскарження соціальних виплат за 2012 - 2013 роки.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України, ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, як така, що постановлена за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в справах, розгляд яких передбачено п. 2 ч. 1 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду м.Черкаси від 06 жовтня 2014 року - без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Костюк Л.О.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.