ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
10 грудня 2014 року 11:08 № 826/14834/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючого судді Аблова Є.В.,
судді Амельохіна В.В.,
судді Шулежко В.П.,
при секретарі Мальчик І.Ю.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Діанова О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу та поновлення на роботі,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014р. №2085-о; поновлення його на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29.08.2014р.; стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги позивач мотивує відсутністю підстав для звільнення та порушення відповідачем процедури звільнення, у зв'язку з чим порушене переважне право позивача на залишення на роботі.
В судовому засіданні, позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення та дотримання порядку його прийняття.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представників відповідача, суд дійшов наступних висновків:
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 24.04.2013р. №213-о ОСОБА_1 призначено в порядку переведення з Державної митної служби України на посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014р. №2085-о ОСОБА_1 звільнено з 28.08.2014р. з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України, за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності Міністерства доходів і зборів України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до ст.44 КЗпП України. Виплатити грошову компенсацію за невикористані 16,0 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24.04.2013р. по 23.04.2014р. та 15,0 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 19.08.2013р. по 18.08.2014р. та 10 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24.03.2014р. по 28.08.2014р. та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 19.08.2014р. по 18.08.2015р. Підстава звільнення ст.49-2 КЗпП України.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.09.2014р. №211.9-о, на підставі наказу Міндоходів від 23.07.14р. №346-в «Про надання відпусток», внесено зміни до наказу Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014р. №2085-о «Про звільнення ОСОБА_1» а саме: п.1 та п.2 викладено в такій редакції: звільнити 29.08.2014р. ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України, за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності Міністерства доходів і зборів України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до ст.44 КЗпП України; виплатити грошову компенсацію за невикористані 16,0 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24.04.2013р. по 23.04.2014р. та 15,0 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 19.08.2013р. по 18.08.2014р. та 10 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24.03.2014р. по 29.08.2014р. та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 19.08.2014р. по 18.08.2015р.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем винесено попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1, у відповідності до якого, з метою забезпечення вимог Закону України від 27 березня 2014 року №1165 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», постанови Кабінету міністрів України від 01.03.2014р. №65 «Про економію бюджетних коштів та недопущення втрат бюджету» та на підставі наказу Міністерства доходів і зборів України від 23.04.14р. №260 «Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів» позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади з 26.08.2014р., відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України. Одночасно запропоновано переведення на вакантну посаду: головного державного ревізора-інспектора сектора з розгляду скарг та звернень платників податків управління адміністративного оскарження Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3; головного державного інспектора відділу організації взаємодії та супроводження податкових спорів у судах управління правового забезпечення податкових спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України; головного державного інспектора відділу моніторингу, аналітичного забезпечення та контролю Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4
Із вказаним попередженням, позивач ознайомився 25.06.2014р. та відмовився від запропонованих відповідачем посад, про що свідчить відмітка із підписом позивача на вказаному акті.
Відповідно до п.15 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993, №3723-XII. Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Відповідно до положень ст.1 Закону №3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Зі змісту частини 1 статті 30 Закону № 3723-ХІІ вбачається, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України та спеціальними, які наведені в цьому Законі.
У відповідності до положень ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
За змістом п.1 ч.1, ч.ч. 2, 3 ст.40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992р. передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України). Крім того, наведені вище положення частини четвертої статті 36 КЗпП встановлюють, що звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 зазначеного Кодексу можливе у випадку скорочення чисельності або штату працівників.
Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством доходів і зборів України з метою забезпечення вимог Закону України від 27.03.2014р. №1165 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» у частині скорочення граничної чисельності працівників центральних органів виконавчої влади не менше ніж на 10 відсотків та постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014р. №65 «Про економію бюджетних коштів та недопущення втрат бюджету» прийнято наказ від 23.04.2014р. №260 «Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів», яким скорочено штатну чисельність працівників окремих структурних підрозділів апарату Міндоходів та затверджено їх штатну чисельність згідно з додатком; ліквідовано Департамент стратегічного управління та інновацій та головне управління службової етики.
Наказом Міністерством доходів і зборів України від 30.04.14р. №272 затверджено Зміни до Структури Міністерства доходів і зборів України, затвердженої наказом Міндоходів від 19.06.2013р. №186.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ч.1-3 ст.492 КЗпП України).
Судом встановлено, що на виконання наказу від 23.04.14р. №260 відповідачем попереджено позивача про наступне вивільнення з 28.08.2014р., в межах двомісячного строку, передбаченого ст.492 КЗпП України та запропоновано переведення позивача на вакантну посаду.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як підтверджується матеріалами справи, а саме попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1, який від переведення на запропоновані відповідачем посади відмовся, оскільки відповідачем не запропоновано йому посади в відділі правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міндоходів.
Судом встановлено, що позивача звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності Міністерства доходів і зборів України, (пункт 1 статті 40 КЗпП України).
Позивач вважає, що він мав право переваги на заняття посади заступника начальника відділу правового забезпечення митних спорів, однак законодавством не передбачено право на залишення на роботі і зайнятті посади за бажанням працівника, питання щодо проведення перегрупування працівників відноситься до повноважень адміністрації установи.
В процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку із скороченням штатної чисельності, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишення на роботі, передбачені статтею 42 КЗпП України.
Переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду і право за більш кваліфікованими працівниками за статтею 42 КЗпП України в такому випадку не визнається.
Таким чином, судом встановлено, що при звільненні з посади ОСОБА_1, відповідачем дотримано порядку вивільнення працівників, передбаченого статтею 492 КЗпП України.
Суд критично ставиться до доводів позивача відносно незаконності підстав звільнення, а саме наказів Міндоходів від 23.04.2014р. №260 «Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів» та від 30.04.14р. №272 « Про затвердження Змін до Структури Міністерства доходів і зборів України, затвердженої наказом Міндоходів від 19.06.2013р. №186» та зауважує, що судом при розгляді трудових спорів, пов'язаних зі звільненням з'ясовується чи дійсно у відповідача мало місце скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення. Таким чином, при розгляді даного спору, судом не розглядається доцільність скорочення штатної чисельності працівників на правомірність наказів від 23.04.2014р. №260 та від 30.04.14р. №272, які на момент розгляду справи є чинними.
Щодо доводів позивача, відносно прийняття наказу про звільнення не уповноваженою особою, суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.04.2014р. №248 «Про виконання повноважень керівництва Міндоходів» визначено, що здійснювати виконання повноважень Міністерства доходів і зборів України та заступника Міністра - керівника апарату покладається на першого заступника Мініста доходів і зборів України ОСОБА_5
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.-3.2014р. №67 ліквідовано Міністерство доходів і зборів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення та визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 р. № 67 "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 22, ст. 685).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 р. № 630-р утворено комісію з реорганізації Міністерства доходів і зборів затверджено головою комісії Голову Державної фіскальної служби ОСОБА_5.
Разом з тим, судом встановлено, що оскаржуваний наказ від 28.08.2014р. №2085-о прийнято на підписано Головою Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів ОСОБА_5
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про правомірність прийняття Міністерством доходів і зборів України наказу від 28.08.2014р. №2085-о «Про звільнення ОСОБА_1».
Похідними є позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29.08.2014р. та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а отже задоволенню також не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийнятих рішень.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Головуючий Суддя Є.В. Аблов
Суддя В.В. Амельохін
Суддя В.П. Шулежко