ун. № 759/20033/14-ö
пр. № 2/759/6761/14
16 ãðóäíÿ 2014 ðîêó Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
25.11.2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом про скасування наказу №70-к від 27.10.2014 року про звільнення, поновлення на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації доступу до публічної інформації та звернень громадян управління забезпечення документообігу, контролю виконання документів та організації доступу до публічної інформації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 14.05.2005 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 27.10.2014 року позивача було звільнено з посади, у зв'язку зі скороченням штату працівників. Вважає своє звільнення незаконним та таким, що порушує конституційні права, з огляду на те, що вона має малолітню дитину 2010 року народження, яка потребує постійного домашнього догляду, проживає з непрацездатними батьками. Про дані обставини відповідач був доведений до відома, а тому повинен був врахувати при звільненні позивача, чого зроблено не було, та призвело до порушення ч. 2 ст. 49-2, ч. 6 ст. 179, ч. 3 ст. 184 КЗпП України. Незаконним звільненням позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з порушенням права на захист від звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, яке є частиною конституційного права на зайнятість та працю. Звільнення з роботи спричинило важке фінансове становище позивача та її сім'ї, оскільки позивач була єдиним працездатним членом в родині, яка отримувала дохід та забезпечувала сім'ю. Моральну шкоду оцінює в розмірі 2 000,00 грн.
Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що звільнення позивача відбулося у відповідності з трудовим законодавством.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що відповідно до відомостей трудової книжки, серії НОМЕР_1 від 02.09.2002 року, ОСОБА_1 наказом №74-к від 14.05.2007 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу забезпечення роботи директора виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві від професійних захворювань України. Наказом №26-к від 09.04.2008 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації управління організації роботи виконавчої дирекції фонду. Наказом №42-к від 31.08.2010 року, ОСОБА_1 переведена на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії з робочими органами виконавчої дирекції фонду та установами управління організаційної роботи виконавчої дирекції фонду. 26.01.2011 року наказом №11-к, позивач переведена на посаду головного спеціаліста сектору організації ранньої діагностики професійного захворювання управління організації надання медичних послуг виконавчої дирекції фонду. Наказом №11-к від 21.05.2013 року переведена на посаду головного спеціаліста відділу організації ранньої діагностики професійного захворювання управління організації надання медико-соціальних послуг виконавчої дирекції фонду. Наказом №9-к від 04.03.2014 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу організації доступу та публічної інформації та звернень громадян управління забезпечення документообігу, контролю виконання документів та організації доступу до публічної інформації виконавчої дирекції фонду. Наказом №70-к від 27.10.2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 13 - 18 - копія трудової книжки, а. с. 19 - копія наказу №70-к від 27.10.2014 року).
Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.06.2014 року № 11 «Про затвердження структури органів Фонду та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів» затверджено граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - 120 штатних одиниць, внаслідок чого граничну чисельність працівників зменшено на 10 штатних одиниць в порівнянні з постановою № 43 від 30.11.2010 року (а. с. 43-44).
Відповідно до пп. 1.1.4 наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.07.2014 року № 382 «Про зміни в структурі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України» ліквідовано посаду головного спеціаліста відділу організації доступу та публічної інформації та звернень громадян управління забезпечення документообігу, контролю виконання документів та організації доступу до публічної інформації, яку обіймає ОСОБА_1 (а. с. 45).
25.07.2014 року позивач була ознайомлена з повідомленням №427-04-13 від 25.07.2014 року про скорочення штату, відповідно до якого повідомлено, що у виконавчій дирекції фонду проводиться зміна структури та здійснюється скорочення штату працівників. Посада, яку займає позивач, підлягатиме скороченню з 01.10.2014 року, позивача попереджено про звільнення 30.09.2014 на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 23 - копія повідомлення).
23.09.2014 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою, повідомила про обставини свого соціального статусу, які унеможливлюють її звільнення, зокрема, наявність високого рівня кваліфікації, необхідного для виконання широкого кола обов'язків, малолітньої дитини 4 років, стан здоров'я якої створює необхідність домашнього догляду за нею. Позивач є єдиним годувальником у сім'ї. 30.09.2014 року позивач надала медичний висновок про необхідність домашнього догляду дитини (а. с. 24 - 25, 26 - заява).
Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №70-к від 27.10.2014 року (а. с. 19), у зв'язку з закінченням листа тимчасової непрацездатності та фактичним виходом на роботу, ОСОБА_1 звільнено з посади за скороченням чисельності та штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП).
28.10.2014 року відповідач надіслав на адресу ОСОБА_1 лист №588-04-13 (а. с. 27 - 28), відповідно до якого повідомлено, що станом на 28.10.2014 року позивач не скористалась правом на відпустку по догляду за дитиною, не надано доказів того, що позивач є єдиним годувальником у сім'ї. Зазначено, що з 30.09.2014 року позивач була тимчасово непрацездатна. 27.10.2014 року ОСОБА_1 вийшла на роботу, проте листки тимчасової непрацездатності у період з 30.09.2014 по 26.10.2014 року надані не були.
Спір виник з тих підстав, що позиває вважає своє звільнення незаконним та таким, що порушує її конституційні права, оскільки вона має малолітню дитину, яка потребує постійного домашнього догляду, проживає з непрацездатними батьками, має високий рівень кваліфікації.
Відповідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
Частиною 1 ст. 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч. 1 ст. 43 КЗпП України).
Відповідно до ч. 2 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком (п. 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП України).
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України).
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. №9 зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що позивача було попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення, тобто дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України, у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників і він не мав можливості перевести позивача на іншу роботу, оскільки вільні вакансії відсутні, позивач не є членом профспілкової організації, а тому згода профспілкової організації на звільнення працівника не потрібна. Позивач не надала жодних доказів того, що в її сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком, а тому відсутні підстави для застосування до неї п. 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП України. За кваліфікацією і продуктивністю праці позивачка не переважає інших працівників на таких же посадах, чого не заперечувала вона сама і не надала доказів протилежного.
На час прийняття наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.07.2014 року № 382, яким ліквідовано посаду головного спеціаліста, яку обіймала саме ОСОБА_1, не існувало законних перешкод (заборон) у ліквідації вказаної посади. Довідку № 243 про стан здоров'я дитини позивача (а. с. 21) надано лише 26.09.2014 року, тобто після прийняття наказу про ліквідацію посади ОСОБА_1
Відсутні підстави для застосування положень ч. 3 ст. 184 КЗпП, оскільки наказ про ліквідацію посади прийнятий до виникнення обставин, передбачених ч. 3 ст. 184 КЗпП, отже він є законним.
Позивач посилається на незаконність її звільнення в силу ч. 3 ст. 184 КЗпП у зв'язку із наявністю у неї дитини віком до шести років (ч. 6 ст. 179 КЗпП). Вказана норма відсилає до ч. 6 ст. 179 КЗпП, відповідно до якої у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Тобто, зазначеним положенням законодавства закріплене право жінки на отримання відпустки без збереження заробітної плати і як наслідок заборону її звільнення.
На підтвердження підстав, передбачених ч. 3 ст. 184 КЗпП, а саме наявність дитини віком до шести років (ч. 6 ст. 179 КЗпП), позивач надає Форму первинної облікової документації N 080-1/о про потребу дитини у домашньому догляді (а. с. 21).
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації N 080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11.06.2012 N 430, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.07.2012 р. за N 1173/21485, вказана форма надається для дитини (дитини-інваліда), яка потребує домашнього догляду, жінці, батькові, бабці, дідові чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, для надання відпустки без збереження заробітної плати (п. 3 Інструкції).
Отже форма первинної облікової документації N 080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді» надається виключно для надання відпустки без збереження заробітної плати, що підтверджує можливість застосування гарантій, передбачених ч. 3 ст. 184 КЗпП, лише у випадку отримання відпустки без збереження заробітної плати, але позивач не скористалася таким правом.
Наведене свідчить про дотримання роботодавцем процедури звільнення, законність такого звільнення та відсутність підстав для скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В силу ст. 237-1 КЗпП, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд дійшов висновку про законність звільнення (відсутність порушення прав позивача), а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 40, 42, 179, 184, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд
Відмовити в задоволенні позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги та може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Повний текст рішення виготовлено 19.12.2014 року.
СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ