ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21356/14 10.12.14
За позовом Приватного підприємства «Шериф-Захист»
до Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України
про стягнення 72 488,71 грн.
Суддя Нечай О.В.
Представники сторін:
від позивача: Настиченко В.А., за довіреністю
від відповідача: Головатий В.І., за довіреністю.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України про стягнення 54 000,00 грн. основного боргу, 9 557,26 грн. пені, 7 236,00 грн. інфляційної складової боргу та 1 695,45 грн. трьох процентів річних, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг щодо підтримання порядку та здійснення контрольно-пропускного режиму № 516 від 30.04.2014 р.
Ухвалою суду від 08.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/21356/14, призначено її розгляд на 12.11.2014 р., зобов'язано сторін надати певні документи.
22.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 08.10.2014 р., які залучено до матеріалів справи.
12.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву; від позивача - додаткові документи, які залучено до матеріалів справи.
Представники сторін у судовому засіданні 12.11.2014 р. надали суду усні пояснення по суті спору.
Суд оголосив перерву в судовому засіданні 12.11.2014 р. до 10.12.2014 р. о 16:10 год. для дослідження доказів у справі.
24.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи, які залучено до матеріалів справи.
05.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору в пов'язаній справі № 910/25861/14 за позовом Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України до Приватного підприємства «Шериф-Захист» про визнання недійсним Договору про надання послуг щодо підтримання порядку та здійснення контрольно-пропускного режиму № 516 від 30.04.2014 р.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/21356/14, суд його відхилив, оскільки розгляд справи № 910/25861/14 не впливає на розгляд по суті справи № 910/21356/14.
Представник позивача в судовому засіданні 10.12.2014 р. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 10.12.2014 р. надав суду усні поясненя по суті спору.
У судовому засіданні 10.12.2014 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
Між Державним підприємством Київський механічний завод Міністерства оборони України (далі - відповідач, замовник) та Приватним підприємством «Шериф-Захист» (далі - позивач, виконавець) було укладено Договір про надання послуг щодо підтримання порядку та здійснення контрольно-пропускного режиму № 516 від 30.04.2013 р. (далі - Договір).
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Договору предметом договору є надання послуг щодо підтримання порядку та здійснення контрольно-перепускного режиму на території замовника, розташованої за адресою: м. Київ, вулиця Вінницька, 14/39; підтримання порядку та здійснення контрольно-перепускного режиму на території здійснюється працівниками виконавця в установленій сторонами формі одягу із спецзасобами.
Умови зазначеного Договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Розділами 2 і 3 Договору визначені права та обов'язки сторін.
Пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний вчасно та в повному об'ємі в терміни та на умовах, визначених даним договором провести необхідні платежі й розрахунки за здійснені виконавцем послуги.
Згідно з п. 4.1 Договору оплата за послуги виконавця, відповідно до умов цього Договору складає: 21 000,00 грн. з ПДВ за один місяць надання послуг з підтримання порядку та здійснення контрольно-перепускного режиму.
Замовник оплачує послуги виконавця, згідно з п. 4.1 Договору, авансом не пізніше 15-го числа поточного місяця на підставі даного договору (п. 4.2 Договору).
У відповідності до п. 4.3 Договору послуги за цим Договором вважаються наданими після підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Виконавець кожного місяця надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник протягом трьох днів підписує акт приймання-передачі наданих послуг, або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти наданих послуг не будуть підписані чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то акти наданих послуг вважаються підписаними, а дані послуги надані належним чином і в повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі сторони замовника. Правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання актів наданих послуг.
Згідно з пунктами 4.5 та 4.6 Договору оплата відбувається шляхом перерахування грошових коштів на наданий виконавцем розрахунковий рахунок у відповідності до чинного законодавства України; остаточний розрахунок та задоволення взаємних вимог проводиться протягом п'яти банківських днів з моменту розірвання або закінчення дії цього договору.
Пунктом 5.1 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання сторонами умов цього договору вони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.
Відповідно до п. 5.5 Договору при простроченні проведення розрахунків за договором (розділ 4) з вини замовника, замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати. Сторони погодились, що за своєю правовою природою застосовані проценти не вважаються способом забезпечення виконання зобов'язання, майновим санкціями (неустойкою, штрафом, пенею) в розумінні господарського законодавства України, а є платою за користування чужими грошовими коштами згідно з цивільним законодавством України (статті 536, 625 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктами 7.1 та 7.1.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р., але, в будь-якому випадку, до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань; строк надання послуг з 30.04.2013 р. по 31.12.2013 р.
Позивач пояснив суду, що у відповідності до підписаного повноважними представниками та скріпленого печатками сторін акту прийому-передачі території під охорону до Договору, 30.04.2013р. замовник передав виконавцю територію під охорону.
30.09.2013 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої, на підставі п. 7.2 Договору, сторони домовились про дострокове розірвання Договору за взаємною згодою сторін.
Згідно з п. 1.3 додаткової угоди № 1 до Договору даний Договір вважається розірваним з 01.10.2013 р.
Сторони претензій одна до одної не мають, за винятком п. 1.5. цієї додаткової угоди.
Відповідно до п. 1.5 додаткової угоди № 1 до Договору з моменту розірвання Договору сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями, що виникли з Договору. Зобов'язання замовника, зазначені в п. 3.1.2 Договору припиняється з моменту повного виконання ним цього зобов'язання.
30.09.2013 р. між сторонами було підписано акт прийому-передачі території з-під охорони до Договору, згідно з яким виконавець передав замовнику територію з-під охорони.
Також позивач пояснив суду, що за період з 30.04.2013 р. до 30.09.2013 р. ним були надані відповідачу послуги за Договором на загальну суму 105 700,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000016 від 30.04.2013 р. на суму 700,00 грн., № ОУ-0000020 за травень 2013 р. на суму 21 000,00 грн., № ОУ-0000026 за червень 2013 р. на суму 21 000,00 грн., № ОУ-0000041 за липень 2013 р. на суму 21 000,00 грн., № ОУ-0000063 за серпень 2013 р. на суму 21 000,00 грн. та № ОУ-0000087 за вересень 2013 р. на суму 21 000,00 грн.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань щодо оплати послуг за Договором оплатив частково отримані послуги в розмірі 51 700,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 18 від 13.09.2013 р. на суму 700,00 грн., № 19 від 3.09.2013 р. на суму 10 000,00 грн., № 1 від 17.01.2014 р. на суму 20 000,00 грн., № 61 від 24.02.2014 р. на суму 21 000,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за отримані охоронні послуги за Договором у розмірі 54 000,00 грн.
22.01.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. № 2201-ШЗ від 22.01.2014 р. з вимогою сплатити заборгованість за Договором.
Однак, відповідач залишив дану претензію без відповіді.
За таких обставин, позивач звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 54 000,00 грн. основного боргу, 9 557,26 грн. пені, 7 236,00 грн. інфляційної складової боргу та 1 695,45 грн. трьох процентів річних, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав належним чином, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг за вказаним Договором виконав неналежним чином, у зв'язку з чим у нього існує заборгованість у розмірі 54 000,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Однак, жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві (платіжних документів, банківських виписок, контр розрахунку тощо) суду не надав.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд визнати недійним Договір, на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.
Суд не розглядає дану вимогу та не приймає доводи відповідача, оскільки вона не є предметом спору в справі № 910/21356/14.
За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 54 000,00 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором у розмірі 54 000,00 грн. підлягає задоволенню.
Позивач просить суд також стягнути з відповідача 7 236,00 грн. інфляційної складової боргу за період з жовтня 2013 р. по серпень 2014 р. та 1 695,45 грн. трьох відсотків річних за період з 16.09.2013 р. до 02.10.2014 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошових коштів, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
Таким чином, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 7 236,00 грн. інфляційної складової боргу за період з жовтня 2013 р. по серпень 2014 р. та 1 695,45 грн. трьох відсотків річних за період з 16.09.2013 р. до 02.10.2014 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 9 557,26 грн. пені за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати послуг за Договором за період з 16.09.2013 р. до 02.10.2014 р.
Відповідно до п. 5.5 Договору при простроченні проведення розрахунків за договором (розділ 4) з вини замовника, замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд виявив помилки в розрахунку щодо періоду, за який нараховується пеня, оскільки позивач не врахував припинення зобов'язань за Договором після розірвання даного договору та передачі за актом прийому-передачі території з-під охорони.
Враховуючи наведене, суд здійснив власний розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 228,49 грн. пені за неналежне виконання зобов'язання щодо оплати послуг за договором № 516 від 30.04.2013 р. за період з 16.09.2013 р. до 30.09.2013 р.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України (03151, м. Київ, вулиця Вінницька, 14/39; ідентифікаційний код: 09540881) на користь Приватного підприємства «Шериф-Захист» (02093, м. Київ, вулиця Поліська, 22, кв. 126; ідентифікаційний код: 37153018) 54 000 (п'ятдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 228 (двісті двадцять вісім) грн. 49 коп. пені, 7 236 (сім тисяч двісті тридцять шість) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 1 695 (одна тисяча шістсот дев'яносто п'ять) грн. 45 коп. трьох відсотків річних.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України (03151, м. Київ, вулиця Вінницька, 14/39; ідентифікаційний код: 09540881) на користь Приватного підприємства «Шериф-Захист» (02093, м. Київ, вулиця Поліська, 22, кв. 126; ідентифікаційний код: 37153018) 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Повне рішення складено 15.12.2014 р.
Суддя О.В. Нечай