м. Миколаїв
01 грудня 2014 року Справа № 814/2959/14
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за
за адміністративним позовом Національного природного парку «Білобережжя Святослава» (вул. Леніна, 18,м. Очаків, Миколаївська область, 57500)
до відповідача: Миколаївської об'єднаної державної фінансової інспекції (пр-т Леніна, 97, м. Миколаїв, 54055)
про визнання протиправним п.3 вимоги від 11.09.2014р. № 01-14/1224,
Позивач, Національний природний парк «Білобережжя Святослава», звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування п.3 вимоги Державної фінансової інспекції в Миколаївській області № 01-14/1224 від 11.09.2014 року про усунення порушень.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він не допускав порушень чинного законодавства та законно використовував бюджетні кошти, тому підстав для їх повернення немає, а вимогу необхідно скасувати, як протиправну.
Відповідач проти позову заперечував, оскільки при проведенні ревізії було встановлено незаконне використання відповідачем компенсації з державного бюджету, тому вимога прийнята законно та обґрунтовано і скасуванню не підлягає.
Від сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження.
У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов до наступних висновків.
Актом позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності Національного природного парку «Білобережжя Святослава» за період з 01.01.2013 року по 01.07.2014 роки встановлені порушення позивачем Законів України та підзаконних актів, а саме: на утримання понаднормових автомобілів за період з березня по червень 2014 використано 835 л. бензину марки А-02 на суму 7030,70 грн. та заробітна платня водія в розмірі 1 377,50 грн. та відповідно до зайве перерахування до державних цільових фондів нарахувань на заробітну плату в сумі 500,03 грн. Вказане порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 8 904,23 грн.
З метою повного усунення зазначеного порушення, попереджання його виникнення в подальшому відповідач прийняв вимогу про усунення порушень № 01-14/1224 від 11.09.2014, якою пунктом 3 вимагав 1) припинити витрачання державних коштів на утримання двох легкових автомобілів ; 2) стягнути з винних осіб збитки у сумі 8408,82грн.. у порядку та розмірі встановлених законодавством, зробити коригування зайво перерахованих внесків до державних цільових фондів на суму 500,03 грн.; 3) дотримуватись вимог постанови КМУ «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету від 01.03.2014р № 65 в частині недопущення використання для обслуговування підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, більше одного автомобіля.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» Інспекція відповідно до покладеного на неї завдання головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів.
За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до п. 4.3 Положення про територіальні органи Державної фінансової інспекції України та їх підрозділи № 1236 від 03.10.2011 року, затвердженого наказом Міністерством фінансів України, інспекція відповідно до покладеного на неї завдання: вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Таким чином, органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
Орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків. В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, держфінінспекція пред'явило вимогу позивачу, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення. Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи, яким є позивач у справі, про визнання вимоги протиправною. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.04.2014 року, 13.05.2014 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 11, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих