м. Миколаїв
08 грудня 2014 року Справа № 814/2345/14
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі колегії суддів: головуючий суддя Малих.О.В, члени колегії: суддя Марич Є.В., суддя Желєзний І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за
адміністративним позовом: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54003)
до відповідача: Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 01135)
про: зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті щодо призначення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника управління Укртрансінспекції у Миколаївській області.
Заявою від 22 вересня 2014 року позивач змінив позовні вимоги та просить суд визнання бездіяльність Укртрансінспекції щодо не призначення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника управління Укртрансінспекції у Миколаївський області протиправною та зобов'язати Укртрансінспекцію розглянути кандидатуру та вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника управління Укртрансінспекції у Миколаївський області.
В судовому засіданні 06.10.2014 року у відповідності до ст. 137 КАС Украіни судом прийнято зміну позовних вимог.
Представники позивача та відповідача надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 85, 86).
У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Під час судового розгляду справи 06.10.2014 року позивач зазначив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі з підстав наведених у позовній заві та наполягав на задоволені позову, у тому числі просив врахувати, що конкурсна комісія за результатами конкурсу прийшла до висновку, що позивач успішно склав іспит та зарахувала до кадрового резерву, однак, рішення про прийняття його на посаду на порушення вимог діючого законодавства прийнято не було.
Відповідач, Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті, проти задоволення адміністративного позову заперечувала, пославшись на те, що порушень законодавства під час проведення конкурсу та прийняття рішення стосовно позивача з боку Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті допущено не було, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволені адміністративного позову (арк. спр. 50 - 53).
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Пункт 1 частини 1 статті 17 КАС України наголошує на тому, що компетенція адміністративних судів також поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пункт 15 частини 1 статті 3 КАС України визначає, що під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що до публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.
Позивач, ОСОБА_1, прийняв участь у конкурсному відборі на зайняття посади заступника начальника управління Укртрансінспекції у Миколаївський області. Зазначена служба є державною та публічною службою, тому спір з приводу оскарження дій відповідача, та зобов'язання відповідача прийняти позивача на посаду, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Як вже зазначалося, правовідносини у сфері проходження державної служби, призначення, пересування та її припинення регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Суд враховує, що в тій частині, що неурегульована зазначеними спеціальними законодавчими актами, трудові правовідносини між сторонами визначаються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Зазначене правило також встановлено статтею 3 КЗпП України, відповідно до якої законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Перевіряючи законність підстав відмови позивачу у прийнятті його на посаду заступника начальника управління Укртрансінспекції у Миколаївський області, судом встановлено наступне.
За результатами проведення конкурсу на заміщення вакантної посади заступника начальника Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області, що відбувся 05.06.2014 року, переможцем було визнано гр. ОСОБА_2, як такого, що набрав найбільшу кількість балів із усіх претендентів. Гр. ОСОБА_1, за результатами проведення даного конкурсу посів друге місце, а тому, у відповідності до п. 26 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 15.02.2002 № 169 (далі - Порядок), на підставі рекомендації конкурсної комісії та заяви ОСОБА_1, Головою Укртрансінспекції Черненком В.М. було прийнято рішення про зарахування ОСОБА_1 до кадрового резерву.
За результатами спеціальної перевірки (відповідно до статті 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та Порядку проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Указом Президента України від 25.01.2012 року № 33), організованою Укртрансінспекцією, було прийнято рішення про недоцільність призначення на керівну посаду особи, яка у своїй діяльності неодноразово допускала грубі порушення вимог законодавства. А тому, ОСОБА_2 було відмовлено у призначенні на посаду заступника начальника Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області, про що останнього було проінформовано листом Укртрансінспекції від 08.08.2014 року № 2237/04/16-14 (арк. спр. 65).
Перебуваючи у кадровому резерві, позивач вважає, що як наступний кандидат на заміщення вакантної посади, має першочергове право бути призначеним на цю посаду. Не дочекавшись будь-яких відомостей від конкурсної комісії щодо пропозиції призначення його на посаду заступника начальника територіального управління, 07.07.2014 року ОСОБА_1 звернувся до голови Укртрансінспекції із відповідною заявою (арк. спр. 33). Листом від 15.07.2014 року № 2006/04/16-14, який позивач отримав поштою 18.07.2014 року, відповідач повідомив позивача про те, що переможець конкурсу поки що проходить відповідну процедуру призначення, а тому питання його мого призначення не розглядалося (арк. спр. 35).
Заявою від 13.08.2014 року позивач вдруге звернувся до відповідача з аналогічною заявою (арк спр. 36) на яку отримав відповідь від 03.09.2014 року № 4405/04/15-14 де зазначено, що відповідно до п. 26 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, інші кандидати які успішно склали іспит, але не були відібрані для призначення на почади, у разі їх згоди, за рішенням конкурсної комісії можуть бути рекомендовані для зарахування до кадрового резерву в цьому державному органі і протягом року прийнятті на вакантну рівнозначну або нижчу посаду без повторного конкурсу. Остаточне рішення щодо прийняття осіб на посади заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади залишається за керівником Укртрансінспекції (арк. спр. 38).
Як зазначив відповідач, на час розгляду справи посада заступника начальника Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області залишається вакантною, у зв'язку із ухваленням рішення Уряду, яке знайшло своє закріплення у Постанові Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади», якою постановлено утворити Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту, чим фактично обумовлено реорганізаційні процеси в Укртрансінспекції.
Основні гарантії громадян на працю, які забезпечують рівну можливість здійснювати свої трудові права, передбачені Міжнародним Пактом про економічні, соціальні і культурні права Організації Об'єднаних націй від 16.12.1966 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148 від 19.10.1973 року та Конституцією України.
Відповідно до статті 7 Пакту держава визнає право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: а) винагороду, що забезпечувала б як мінімум усім трудящим: і) справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої різниці, причому, зокрема, жінкам повинні гарантуватись умови праці, не гірші від тих, якими користуються чоловіки, з рівною платою за рівну працю; с) однакову для всіх можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Крім того, відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та користуються рівним правом доступу до державної служби.
Згідно зі статтею 15 «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України.
Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантної посади державного службовця визначається Порядком проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців» від 15 лютого 2002 року № 169 (далі - Порядок № 169).
Пунктом 25 Розділу «Проведення іспиту та відбір кандидатів» Порядку № 169 передбачено, що Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців.
Пункт 32 Порядку № 169 встановлює, що рішення про призначення на посаду державного службовця та зарахування до кадрового резерву приймає керівник державного органу на підставі пропозиції конкурсної комісії протягом місяця з дня прийняття рішення конкурсною комісією.
З викладеного вбачається що конкурсна комісія приймає рішення про надання рекомендації щодо зайняття вакантної посади за комплексом проведених заходів, а саме розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, з оцінки кандидата на зайняття вакантної посади.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що складання іспиту позивачем не є беззаперечною підставою для надання конкурсною комісією рекомендації щодо зайняття вакантної посади державного службовця та для прийняття керівником державного органу рішення про призначення на посаду державного службовця та зарахування до кадрового резерву, прийняття остаточного рішення про призначення кандидата на посаду є прерогативою керівника органу, оскільки, на прийняття рішення щодо рекомендації кандидата на зайняття вакантної посади також впливають результати розгляду поданих кандидатом документів, результати проведеної співбесіди з кандидатом. Такий порядок оцінки кандидата визвано тим, що публічна, а отже, і державна служба є діяльністю, що пов'язана з високою кваліфікацією особи, що її виконує, тому кандидати на цю посаду мають відповідати вимогам, встановленим Конституцією України та законодавством України, а також має відзначатися високим рівнем знань та кваліфікації у юридичній сфері, а також високими моральними і діловими якостями.
Таким чином, судом встановлено, що конкурсна комісія при прийнятті рішення від 05.06.2014 року № 9 щодо надання рекомендації позивачу на заняття вакантної посади державного службовця керувалась комплексом проведених заходів та прийняла рішення про зарахування ОСОБА_1 до кадрового резерву, що є виключною компетенцією цієї комісії.
Суд зауважує, що конкурсна комісія є спеціально утвореною комісією для надання оцінки придатності кандидатів до зайняття вакантних посад державних службовців, і приймає такі рішення шляхом голосування її членів, тобто рішення приймаються колегіально.
У даному випадку рішення щодо зарахування ОСОБА_1 до кадрового резерву на посаду заступника начальника Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області, що підтверджується протоколом засідання конкурсної комісії № 9 від 05.06.2014 року (арк. спр. 56 - 59), та порушень у процесі прийняття рішення комісією судом не встановлено.
Що стосується доводів позивача відносно того, що він склав іспит і не зважаючи на те, що конкурсною комісію прийнято рішення про зарахування його до кадрового резерву, начальник зобов'язаний прийняти рішення про прийняття його на посаду заступника начальника Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області, так як на його думку наступний кандидат на заміщення вакантної посади, має першочергове право бути призначеним на цю посаду - суд не приймає ці доводи позивача з наступних причин.
Частина 2 пункту 29 Порядку № 169 встановлює, що у рішенні комісії, що подається керівнику державного органу, обов'язково зазначаються пропозиції щодо призначення конкретного кандидата на вакантну посаду державного службовця.
Пункт 32 Порядку № 169 визначає, що рішення про призначення на посаду державного службовця та зарахування до кадрового резерву приймає керівник державного органу на підставі пропозиції конкурсної комісії протягом місяця з дня прийняття рішення конкурсною комісією.
Вказаним Порядком, а також іншими нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку керівника виконати рекомендацію рішення комісії.
Таким чином, рекомендації конкурсної комісії не є обов'язковими для виконання керівником державного органу. За таких обставин, суд дійшов висновку, що прийняття остаточного рішення про призначення кандидату на посаду є прерогативою керівника органу.
Таким чином, суд не приймає до уваги доводи позивача відносно того, що, оскільки, він склав іспит і не зважаючи на те, що конкурсною комісію прийнято рішення про зарахування його до кадрового резерву, начальник зобов'язаний прийняти рішення про прийняття його на посаду заступника начальника Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області.
Відповідно до частини 2 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки на проведення судових експертиз, та залучення свідків витрат проведено не було, обидві сторони несуть свої витрати самостійно.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 17, 122, 158, 160 - 163 КАС України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Головуючий суддя О.В. Малих
Суддя Є.В. Марич
Суддя І.В. Желєзний