Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" грудня 2014 р.Справа № 922/5157/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Бринцева О.В.
при секретарі судового засідання Гула Д.В.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укртранслізинг», м. Київ;
до Державного підприємства «Південна залізниця», м. Харків;
про стягнення 11.784.008,18 грн.
за участю представників:
позивача - Опанасенко І.Ю., довіреність від 11.07.2014 р.;
відповідача - Кисельова В.С., довіреність № 683 від 15.05.2014р.; Григор"єв І.В., довіреність № 729 від 17.06.2014р.
11.11.2014р. ПАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ДП "Південна Залізниця" про стягнення заборгованості за договором фінансового сублізингу від 18.06.2007 р. №84/П/Л-071821/НЮ.
16.12.2014р. подало до суду заяву про збільшення позовних вимог від 15.12.2014р. №472/12/14 в якій просить суд стягнути з відповідача 13.506.716,88 грн. основного боргу за договором фінансового сублізингу від 18.06.2007 р. №84/П/Л-071821/НЮ, 1.226.351,85 грн. пені, 202.236,45 грн. трьох процентів річних та 73.080,00 грн. судового збору.
Суд розглянувши вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог від 15.12.2014р. №472/12/14, прийшов до висновку про те, що вказана заява подана із дотриманням ст.ст. 22, 54-57 ГПК України і тому підлягає прийняттю до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримує збільшені позовні вимоги, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач частково позов визнає, частково проти позову заперечує. У відзиві на позов та в судовому засіданні представники позивача посилаючись на зроблений відповідачем контррозрахунок суми боргу просять суд відмовити в позові про стягнення основної заборгованості в сумі 1.351.710,89 грн. В цій частині відповідач вважає, що позивачем неправильно застосований коефіцієнт коригування заборгованості на курс долара США. Відповідач вважає, що передбачений п. 1.8. договору фінансового сублізингу від 18.06.2007 р. №84/П/Л-071821/НЮ Курс2 це курс долара США до гривні, котрий існував на дату платежу, визначену графіком платежів, а не курс, взятий позивачем на дату здійснення відповідного розрахунку. Заперечуючи проти стягнення пені в сумі 10.160,46 грн. та 3% річних у розмірі 1.677,43 грн. відповідач стверджує про наявність помилок у розрахунку позивача щодо періодів, за які здійснено нарахування цих сум.
Крім того, відповідач просить зменшити на 50% розмір пені, заявлений до стягнення, посилаючись на виняткові незалежні від нього обставини, котрі істотно вплинули на платоспроможність відповідача (анексія Криму, проведення АТО в Донецькій та Луганській областях, внаслідок чого скоротилися вантажо- та пасажиропотоки і відповідно зменшились доходи залізниці).
Під час розгляду справи в судовому засіданні оголошувалась перерва до 10:15 04.12.2014р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд установив наступне.
Між Відкритим акціонерним товариством - лізингова компанія "Укртранслізинг" (Публічне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг", сублізингодавець) та Статутним територіально-галузевим об'єднанням "Південна залізниця" (Державне підприємство "Південна залізниця", сублізингоодержувач) було укладено договір фінансового сублізингу від 18.06.2007 р. № 84/П/Л-071821/НЮ (т. І а.с. 15-21).
Згідно з п.2.1. договору позивач зобов'язався передати відповідачу в тимчасове платне володіння і користування предмет лізингу, а саме: вагони купейного типу з радіокупе у кількості 1 одиниці вартістю 4.187.500,00 грн. (без ПДВ); вагони типу СВ у кількості 3 одиниць загальною вартістю 12.000.000,00 грн. (без ПДВ); вагони відкритого типу (плацкартний) у кількості 4 одиниць загальною вартістю 16.660.000,00 грн. (без ПДВ), що відповідає встановленим технічним умовам, визначеним у додатку № 2 до договору (т. І а.с. 22, 23).
У відповідності із п. 3.2. договору загальна ціна договору визначається, виходячи із підписаних сторонами Графіків нарахування лізингових платежів, які є невід'ємною частиною Договору. Величина лізингових платежів, що підлягає оплаті, зафіксована у Графіку до Договору і розраховується згідно з пунктами 1.7., 1.8., 1.9. Договору.
За змістом п. 3.3. договору лізингові платежі за користування предметом лізингу по кожному Графіку здійснюються відповідачем до закінчення Лізингового періоду не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця, відповідно до графіка і мають бути скоригованими на коефіцієнт коригування (К) сумами Лізингових платежів.
Згідно з п. 1.8. Договору Коефіцієнт коригування - розрахункова величина, одержувана з відношення: К = "Курс2" / "Курс1", де "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання Договору; "Курс2" - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.
Пунктом 3.5. Договору погоджено, що лізингові платежі, що надійшли від відповідача зараховуються позивачем в наступному порядку: 1) в рахунок сплати прострочених лізингових платежів; 2) в рахунок поточних лізингових платежів.
В силу п. 4.1. строк фінансового лізингу складає 84 місяці (лізингових періодів) з наступного дня після дати підписання Акту приймання - передачі Предмета лізингу в лізинг.
На виконання умов договору, позивач, за актами приймання-передачі предмету лізингу від 31.03.2008 р. (т. І а.с. 41-48), передав відповідачу предмет лізингу та необхідні супровідні документи у повному обсязі.
Як стверджує позивач в позовній заяві, (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог № 472/12/14 від 15.12.2014р., прийнятої судом до розгляду 16.12.2014 р.), внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором щодо своєчасної сплати лізингових платежів (графік нарахування та сплати лізингових платежів за додатковою угодою до договору від 31.03.2009 р. № 3, т. І а.с. 53, 54-55), у відповідача перед позивачем станом на 15.12.2014 р. утворилася заборгованість у сумі 14.935.305,18 грн., з яких 13.506.716,88 грн. сума основного боргу, 1.226.351,85 грн. пені та 202.236,45 грн. 3% річних.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 ГК України. Статтею 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 ЦК України та законом (ст.806 ЦК України).
Згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач доказів на спростування викладених у позові обставин не надав.
Навпаки, проведеною сторонами на виконання вимог ухвал суду звіркою взаємних розрахунків встановлено відсутність розбіжностей стосовно нарахованих та сплачених сум та підсумкового сальдо.
Заперечення відповідача стосуються лише сум коригування заборгованості на курс долара США, а саме правильності застосування коефіцієнтів, передбачених договором. Так відповідач вважає, що позивачем невірно застосовано коефіцієнт коригування в частині застосування при розрахунку показника "Курсу2" станом на 10.11.2014 р., 03.12.2014 р. та 15.12.2014 р. (дати звернення позивачем із заявами про збільшення розміру позовних вимог). Замість цих показників на думку відповідача слід застосовувати показники курсу, які існували на дати, на які мав бути здійснений платіж згідно Графіку, що узгоджений сторонами в договорі.
Ці твердження позивача суд оцінює критично. Згідно з п. 1.8. Договору "Курс2" - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. Оскільки відповідач фактично лізингові платежі у відповідний період не сплачував, підстав для застосування показників визначених станом на дати передбачені Графіком (на чому наполягає відповідач) немає, тому суд приходить до висновку про те, що позивачем вірно обрана величина курсу.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 13.506.716,88 грн. основного боргу.
Вирішуючи спір в частині стягнення 3-х процентів річних суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином позивачем правомірно заявлено до стягнення суму трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Ця сума за розрахунками позивача виконаним станом на 15.12.2014р. становить 202.236,45 грн.
Відповідач не заперечуючи по суті проти стягнення трьох процентів річних вказує, що на його думку розмір цієї суми складає 190.501,13 грн.
Суд перевіривши правильність нарахування цих сум прийшов до висновку про те, що розрахунок позивачем здійснено вірно, і відповідні суми нараховані за належний період з урахуванням усіх нарахованих за договором до сплати сум та сум фактично здійснених відповідачем платежів. Заперечення ж відповідача з цього приводу не підтверджені належними доказами, наданий контррозрахунок не відповідає вимогам, котрі були наведені судом в ухвалі про порушення провадження у справі від 13.11.2014р. (докладний і обґрунтований розрахунок ціни позову окремо за кожним видом платежу із зазначенням усіх періодів нарахування, усіх нарахованих сум, усіх сплачених сум, сальдо за кожним періодом, підсумкового сальдо). В розрахунку наданому відповідачем не вказані періоди нарахування, а зазначена лише кількість днів, яка при цьому не відповідає фактичним періодам прострочення виконання зобов"язання, що унеможливлює визнання цього контррозрахунку достовірним і правильним.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у повному обсязі в сумі 202.236,45 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення 1.226.351,85 грн. пені суд зазначає наступне.
У відповідності до п.3, ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторонами у п. 9.2. договору фінансового сублізингу від 18.06.2007 р. №84/П/Л-071821/НЮ погоджено наступне: якщо сублізингоодержувач порушує передбачені договором терміни перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов договору, то на суму простроченої заборгованості сублізингодавець має право нарахувати пеню, починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов'язань, встановленого договором, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання зобов'язань.
У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 9.2. договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, позивачем було здійснено нарахування пені, сума якої становить 1.226.351,85 грн.
Відповідач також не заперечуючи проти стягнення пені по суті вважає, що позивачем неправильно розрахована її сума. Крім того, сума пені, на думку відповідача, підлягає зменшенню на 50% відсотків, з підстав наведених ним у відзиві на позов.
Суд перевіривши розрахунки пені здійснені позивачем і відповідачем, приходить до висновку про те, що обидва розрахунки виконані неправильно. Так, позивачем в порушення норм ч. 6 ст. 232 ГК України, нараховано пеню за лютий та березень 2014 року на кількість днів, що перевищують шестимісячний термін: за 199 та 202 дні, відповідно. Разом з тим і відповідач при здійсненні контррозрахунку не врахував змін подвійної облікової ставки НБУ і за спірні періоди. Так відповідач застосував ставку НБУ 6,5% (яка діяла у період з 13.08.2013 р. по 15.04.2014 р.) в т.ч. до наступних періодів, в які ставка НБУ вже підвищилася (з 15.04.2014 р. - 9.5%, з 17.07.2014 р. - 12.5%).
За розрахунками суду виконаними за допомогою програмно-апаратного комплексу ЛІГА-ЗАКОН розмір пені, котрий підлягає нарахуванню відповідачеві за договором фінансового сублізингу від 18.06.2007 р. №84/П/Л-071821/НЮ за відповідний період з урахуванням нарахованих до сплати і фактично сплачених сум, а також з урахуванням належних розмірів облікової ставки НБУ становить 1.505.849,51 грн.
Таким чином, позивачем в межах вказаної суми правомірно заявлена до стягнення сума пені в розмірі 1.226.351,85 грн.
Втім, суд враховує, що заявлена до стягнення сума пені може бути зменшена у передбачених законом випадках.
Так, згідно п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно приписів статті 233 Господарського кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Приписами Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. (п. 3.17.4.) встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
В даному разі, суд оцінюючи обставини справи в сукупності, зважаючи на соціальні та економічні зміни в Україні, котрі прямо впливають на фінансово-майновий стан, як позивача так і відповідача, беручи до уваги те, що відповідач є державним підприємством, яке має стратегічне економічне, оборонне та соціальне значення в державі, а також приймаючи до уваги дійсне зменшення кількості вантажних та пасажирських перевезень у зв"язку з відміною поїздів у Донецькому та Луганському напрямку, зменшення перевезень у Кримському напрямку (довідка № Л-05-09/7680 від 03.12.2014 р., т. ІІ а.с. 56-57), що свідчить про відсутність вини відповідача у зменшенні його доходів, та викликаній у зв"язку з цим неспроможності своєчасно здійснювати розрахунки про прийнятим на себе до відповідних подій зобов"язанням, а також і те, що незважаючи на ці ускладнення відповідач, хоча й запізненням, але самостійно і в добровільному порядку, здійснює належні платежі за спірним договором, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені на 30% відсотків, тобто до 858.446,30 грн.
Аналогічна правова позиція щодо наявності підстав для зменшення розміру пені за подібних обставин викладена у постановах Вищого господарського суду України від 30 березня 2011р. № 14/57-1106, від 20 квітня 2011 р. № 9/215-10, від 20 березня 2012р. № 5024/1438/2011 та від 19 грудня 2012р. № 5019/1287/12.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України та приписами п.3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в зв"язку з чим судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 525, 526, 530, 551, 610, 625, 629, 806 Цивільного кодексу України , ст. 20, ст. 193, ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Південна залізниця» (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609) на користь Публічного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укртранслізинг» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд 32-Г, офіс 8, код ЄДРПОУ 30674235)
- суму основного боргу у розмірі 13.506.716,88 (тринадцять мільйонів п'ятсот шість тисяч сімсот шістнадцять гривень 88 копійок) грн.;
- пеню в сумі 858.446,30 (вісімсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста сорок шість гривень 30 копійок) грн.;
- три проценти річних в сумі 202.236,45 (двісті дві тисячі двісті тридцять шість гривень 45 копійок) грн.;
- судовий збір у сумі 73 080,00 (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень 00 копійок) грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 18.12.2014 р.
Суддя О.В. Бринцев
/Справа № 922/5157/14/