Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "16" грудня 2014 р. Справа № 906/1467/14
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Катаєв Д.Б. - доручення № б/н від 11.03.2013;
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" (м.Житомир)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Байлі" (м.Житомир)
про стягнення 147600,00грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 147600,00грн. вартості втраченого майна, яке було передане на зберігання.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив.
16.12.2014 на адресу суду повернулась копія ухвали господарського суду Житомирської області від 02.12.2014, направлена відповідачу за адресою: 10009, м.Житомир, вул. Космонавтів, 24, кв. 46, з відміткою відділення поштового зв'язку: "за закінченням терміну зберігання".
З метою підтвердження відомостей щодо відповідача, судом було здійснено електронний запит та отримано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, розміщеного на офіційному веб-сайті Державного підприємства "Інформаціійно-ресурсний центр" (а.с. 28-29), згідно якого юридична адреса відповідача відповідає вказаній у позовній заяві.
Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
За вказаного, враховуючи наявні у справі документи, суд вважає, що відсутність представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, згідно ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до справи документи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи та вказано позивачем у позовній заяві, 02.08.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" (поклажодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Байлі" (зберігач/відповідач) укладено договір зберігання (а.с. 7-8; далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності майно, зазначене в п. 1.2. цього договору, яке передано поклажодавцем.
Найменування обладнання - піч (сушильна камера з металу) (по кресленням замовника) кількістю - 3 шт., ціна за одиницю товару 49200,00грн., загальною вартістю 147600,00грн. (п. 1.2. договору).
На виконання умов Договору сторонами 02.08.2010 підписано акт приймання-передачі обладнання (товару), що передається на зберігання (а.с. 9).
Умовами п. 2.3. Договору сторони погодили строк зберігання - початок зберігання 02.08.2010, закінчення зберігання 15.04.2012.
Позивач вказує, що 13.09.2013 відповідачу було направлено претензію від 10.09.2013 з вимогою повернути майно, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення (а.с. 13-15).
У зв'язку з неповерненням відповідачем майна після закінчення строку зберігання та після отримання претензії, позивач вважає, що останнє втрачене, тому просить на підставі п.5.6 Договору, ст.ст. 950, 951 ЦК України стягнути з відповідача збитки у розмірі вартості переданого на зберігання майна.
Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів на спростування наведених позивачем обставин не надав.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши доводи представника позивача, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.
Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Нормами ст.ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами договорі зберігання від 02.08.2010 (а.с. 7-8).
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Так, у п. 4.1.6. Договору сторони обумовили, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання.
Також, згідно п. 4.2. Договору сторони погодили, що поклажодавець зобов'язаний забрати майно від зберігача після закінчення строку зберігання за цим договором.
Згідно п. 2.3.2. Договору строк зберігання закінчився 15.04.2012.
Зважаючи на зміст заявлених позивачем вимог та враховуючи їх нормативне обґрунтування, слід зазначити, що згідно приписів ч. 1 ст. 950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (ч.3 ст. 950 ЦК України).
Відповідно до ст. 951 ЦК України, приписи якої продубльовано у п. 5.6 Договору, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;
2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Відповідно до ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Положення ч. 1 ст. 225 ГК України кореспондуються з ч.2 ст. 22 ЦК України, яка визначає в якості збитків втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/20/2014 від 14.01.2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків" зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.
Натомість, позовні вимоги обґрунтовано припущеннями про втрату майна, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що передане на зберігання майно втрачено відповідачем.
Водночас, враховуючи відсутність доказів повернення цього майна позивачу, останній не позбавлений права вимагати такого повернення в судовому порядку.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Положеннями ч.2 ст. 34 ГПК України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки позивачем в порядку, визначеному ст. 33 ГПК України, не доведено факт втрати майна та вини зберігача, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно приписів ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 19.12.14
Суддя Вельмакіна Т.М.
Друк:
1 - до справи;
2 - відповідачу (рек. з пов.);
3 - позивачу (згідно заяви).