03 грудня 2014 року Справа № 924/944/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБожок В.С.,
суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року
у справі господарського суду Хмельницької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
доКомунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради, м. Старокостянтинів, Хмельницька обл.
простягнення 4 170 984, 70 грн., з яких: 3 489 047,01 грн. - сума основного боргу, 266 730,07 грн. - пеня за порушення грошового зобов'язання, 266 631,85 грн. - 7% штрафу, 121 830,07 грн. - 3 % річних, 26 745,70 грн. - інфляційних втрат
за участю представників
позивача: Ященко Р.Ю.,
відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради (далі за текстом - КП "Тепловик") про стягнення суми основного боргу в розмірі 3 489 047, 01 грн., пені за порушення грошового зобов'язання у розмірі 266 730, 07 грн., 7 % штрафу у розмірі 266 631, 85 грн., 3 % річних в розмірі 121 830, 07 грн., а також інфляційні втрати в розмірі 26 745, 70 грн.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 21.08.2014 року залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з КП "Тепловик" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 3 489 047, 01 грн. основного боргу, 132 093, 90 грн. пені, 133 315, 93 грн. 7 % штрафу, 121 589, 26 грн. 3 % річних, 26 451, 89 грн. інфляційних втрат та судовий збір, в решті позову - відмовлено.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що виходячи з правових приписів та умов Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 489 047, 01 грн. основного боргу, 3 % річних в розмірі 121 589, 26 грн., а також інфляційних втрат в розмірі 26 451, 89 грн. є обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають частковому задоволенню, в той же час заявлені до стягнення суми пені та штрафу є надзвичайно великими порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, а тому беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, враховуючи збитковість діяльності підприємства, що підтверджується балансом КП "Тепловик" станом на 30.06.2014 року, а також з урахуванням матеріальних інтересів сторін та їх фінансового стану, судами частково зменшено розмір нарахованої пені та 7 % штрафу на 50 % відповідно і стягнути пеню в розмірі 132 093, 90 грн. та штраф в розмірі 133 315, 93 грн.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 21.08.2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року в частині зменшення розміру пені у розмірі 134 636, 17 грн. та 7 % штрафу у розмірі 133 315, 92 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.
КП "Тепловик" відзиву на касаційну скаргу подано не було.
В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Хмельницької області від 21.08.2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року в частині зменшення пені у розмірі 134 636, 17 грн. та 7 % штрафу у розмірі 133 315, 92 грн. - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.
Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.08.2012 року НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Тепловик" (покупець) було укладено Договір № 12/52-БО-34 купівлі - продажу природного газу (далі за текстом - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах цього Договору.
Згідно з п. 1.2. Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.
В п. 2.1. Договору визначено, що продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 889 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): серпень - 4; вересень - 5; жовтень - 180; листопад - 280; грудень - 420.
Обсяги газу, що планується передати за цим Договором (далі - плановий обсяг) можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п. 2.1.1. Договору).
Зі змісту п. 3.1. Договору вбачається, що право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки (п. 3.1.2. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4. Договору).
Згідно з п. 5.1. Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюється НКРЕ.
Ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3 509, 00 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; ПДВ за ставкою 20 %. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305, 60 грн., крім того ПДВ - 20 % - 61, 12 грн., всього з ПДВ - 366, 72 грн.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 884, 78 грн., крім того ПДВ - 20 % - 776, 96 грн., всього з ПДВ - 4 661, 74 грн. (п. 5.2. Договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 6.3. Договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому Договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.
Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором.
В п. 6.4 Договору сторони погодили, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, грошова сума, яка надійшла від покупця погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу покупцем: у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу погашається неустойка; у третю чергу погашається основна сума боргу.
Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
В п. 9.3. Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Пунктом 11.1. Договору визначено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.08.2012 року і діє в частині поставки газу до 31.12.2012 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
На виконання умов Договору НАК "Нафтогаз України" у вересні - грудні 2012 року передало, а КП "Тепловик" отримало природний газ на загальну суму 4 260 514, 36 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 30.09.2012 року (1,000 тис. куб.м. на суму 4661, 74 грн.); від 30.11.2012 року (145, 864 тис. куб.м. на суму 679 979, 46 грн.); від 30.11.2012 року (245, 233 тис. куб.м. на суму 1 143 211, 50 грн.); від 31.12.2012 року (521, 836 тис. куб.м. на суму 2 432 661, 66 грн.).
КП "Тепловик" частково оплатило поставлений природний газ, перерахувавши на рахунок НАК "Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 771 467, 35 грн., що підтверджується довідкою позивача про сальдо з 01.09.2012 року по 31.01.2014 року, довідкою про операції по підприємству відповідача з 01.09.2012 року по 31.01.2014 року, розрахунком заборгованості станом на 27.02.2014 року.
Таким чином, станом на 27.02.2014 року заборгованість КП "Тепловик" складала 3 489 047,01 грн., які в добровільному порядку сплачено не було, у зв'язку з чим НАК "Нафтогаз України" звернувся до суду з відповідним позовними вимогами.
З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі є стягнення пені, інфляційних та 3 % річних за невиконання умов договору купівлі-продажу природного газу, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Положення ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11, від 17.10.2011 року у справі 6-42цс11.
Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р. індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Господарські суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок інфляційних втрат вірно встановили, що правомірним є нарахування інфляційних втрат в розмірі 26 451, 89 грн., з яких: 9 492, 24 грн. - за період з грудня 2012 року по січень 2014 року, які нараховані за зобов'язаннями листопада 2012 року та 16 959, 65 грн. - за період з січня 2013 року по січень 2014 року, які нараховані за зобов'язаннями грудня 2012 року, а тому сума в 293, 81 грн. інфляційних втрат нарахована позивачем безпідставно.
Також, судами попередніх інстанцій правомірно здійснено перерахунок 3 % річних та встановлено, що позивачем в період нарахування 3 % річних враховувався фактичний день сплати заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування (п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14), а тому до стягнення підлягає 121 589, 26 грн. 3 % річних, а в задоволенні 240, 81 грн. необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.
В порядку ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України та п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами в п. 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (днів) додатково сплати штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.
З вищенаведених правових приписів та умов Договору вбачається, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинним законодавством не встановлено для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, сторонами в Договорі передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Однак, при визначенні періоду, за який нараховувалася пеня, позивачем враховано фактичний день сплати заборгованості, а тому, як вірно встановлено судами, розрахунки пені позивача є помилковими та не відповідають приписам законодавства, зокрема, у визначеному періоді, оскільки позивачем враховувався фактичний день сплати заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14).
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним та обґрунтованим перерахунок пені, який здійснено судами, в розмірі 264 187, 79 грн., у зв'язку з чим в частині позовних вимог про стягнення 2 542, 28 грн. пені правомірно відмовлено.
Поряд з цим, нарахований позивачем штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу, що становить 3 489 047,01 грн., згідно пункту 7.2 Договору, складає 266 631,85 грн., господарські суди попередніх інстанцій правомірно визнали законним та обгрунтованим, оскільки існувало прострочення зобов'язань по оплаті природного газу за кожен місяць понад 30 днів.
Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
На підтвердження тяжкого фінансового стану підприємства КП "Тепловик" надав судам Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2014 року, Баланс (Звіт про фінансовий стан) станом на 30.06.2014 року.
КП "Тепловик" є підприємством комунальної форми власності і заснований на майні територіальної громади, надає послуги з теплопостачання. Основним споживачем відповідача є населення та державні установи.
Підставою для зменшення розміру штрафних санкцій суди визначили також те, що задоволення штрафних санкцій в повному обсязі (в тому числі у зв'язку з настанням опалювального сезону) може утруднити або, навіть, зробити неможливим надання відповідачем послуг з теплопостачання на передодні опалювального сезону.
Аналізуючи ступінь вини відповідача у виникненні заборгованості, судами правомірно враховано, що неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором спричинене не його зловживанням своїми правами, а об'єктивними обставинами (непогашення Державою заборгованості в різниці тарифів на теплову енергію для населення), що унеможливили вчасну оплату відповідної заборгованості відповідача перед позивачем.
Крім того, в листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 зазначено, що суди першої та апеляційної інстанції, встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачами теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, дійшли обгрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність часткового задоволення позовних вимог, з огляду на те, що виходячи з правових приписів та умов Договору вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 489 047, 01 грн. основного боргу, 3 % річних в розмірі 121 589, 26 грн., а також інфляційних втрат в розмірі 26 451, 89 грн. є законними та обґрунтованими, в той же час заявлені до стягнення суми пені та штрафу є надзвичайно великими порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, а тому беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, враховуючи збитковість діяльності підприємства, що підтверджується балансом КП "Тепловик" станом на 30.06.2014 року, а також з урахуванням матеріальних інтересів сторін та їх фінансового стану, розмір нарахованої пені та 7 % штрафу необхідно зменшити на 50 % шляхом стягнення пені в розмірі 132 093, 90 грн. та штрафу в розмірі 133 315, 93 грн.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно не було прийнято до уваги доводи відповідача з приводу відсутності його вини у виникненні заборгованості за природний газ, яка виникла у зв'язку з невідповідністю тарифів на послуги теплопостачання (опалення) для населення та непогашення різниці в тарифах на теплову енергію, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (за заявою № 70297/01) від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року у справі № 924/944/14 - залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
О.М. Сибіга