"10" грудня 2014 р. К/800/48263/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Винокурова К.С., Рецебуринського Ю.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року по справі № 572/515/14-а
за позовом ОСОБА_4
до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі
Рівненської області (далі - Управління)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління, в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), починаючи з 28 вересня 2012 року.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 9 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Управління в призначенні ОСОБА_4 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Зобов'язано відповідача призначити і виплачувати ОСОБА_4 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, починаючи з 28 вересня 2012 року.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 9 квітня 2014 року.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
28 січня 2014 року відповідачем у задоволенні заяви відмовлено, оскільки поданими разом із заявою документами не підтверджено факт постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 1 січня 1993 року.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 про призначення пенсії, суд першої інстанції виходив з того, що Управління відмовивши позивачу у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку, діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом, оскільки відсутні докази, які б підтверджували факт постійного проживання позивача в АДРЕСА_1 у період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно доказів наявних в матеріалах справи, у період з 2 квітня 1986 року по 12 листопада 1986 року та з 9 квітня 1987 року по 18 вересня 1989 року позивач проживав у АДРЕСА_1, а тому він має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Суд касаційної інстанції такі висновки суду апеляційної інстанції вважає передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За змістом статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, визначено, що підставою для призначення пенсії за віком із застосуванням норм зазначеної вище статті є посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідка органу місцевого самоврядування про періоди проживання на забрудненій території.
Судами встановлено, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії відповідачу надано посвідчення громадянина, віднесеного до 4 категорії осіб, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1990 роках Серії НОМЕР_3, довідку Степанської селищної ради від 13 січня 2014 року № 75 та копію трудової книжки.
Згідно довідки Степанської селищної ради від 13 січня 2014 року № 75 ОСОБА_4 з 22 травня 1978 року по 24 червня 1989 року та з 18 червня 1991 року проживає в АДРЕСА_1, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (IV зона).
При цьому, згідно записів, наданої позивачем трудової книжки НОМЕР_1 у період з 11 грудня 1984 року по 4 квітня 1987 року позивач працював за договором у лісозаготівельному колгоспі ім. Жданова Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Крім того, відповідно до записів військового квитка НОМЕР_2 у період з 3 грудня 1984 року по 7 червня 1987 року ОСОБА_4 перебував на військовому обліку в Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов дійшов висновку, що до періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю враховується період роботи позивача з 11 грудня 1984 року по 4 квітня 1987 року у колгоспі ім. Жданова Магдалинівського району Дніпропетровської області, оскільки ОСОБА_4 в зазначеному колгоспі працював на лісозаготівлі на сезонних роботах. Суд, вказуючи на те, що сезон тривав із жовтня поточного року по квітень наступного року, а в міжсезоння ОСОБА_4 повертався у АДРЕСА_1 за місцем свого проживання, вважає, що період з квітня по жовтень 1986 року має бути врахований позивачу як період постійного проживання в АДРЕСА_1.
Разом з тим, реєстрація місця проживання чи перебування фізичних осіб в Україні регулюється Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів».
Статтею 3 зазначено Закону визначено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що довідки Степанської селищної ради про проживання та реєстрацію ОСОБА_4 не є доказами постійного проживання позивача у АДРЕСА_1, оскільки не узгоджуються із записами трудової книжки, згідно яких позивач у період з 11 грудня 1984 року по 4 квітня 1987 року працював у лісозаготівельному колгоспі ім. Жданова Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Управління посилається на безпідставність зарахування судом позивачу періоду роботи у лісозаготівельному колгоспі ім. Жданова Магдалинівського району Дніпропетровської області з жовтня 1986 року по квітень 1987 року до періоду постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки відсутні докази того, що у спірний період позивач працював на сезонних роботах і сезон тривав із жовтня поточного року по квітень наступного року.
Крім того, суд апеляційної інстанції задовольнивши позов ОСОБА_4 та зобов'язавши Управління призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку на п'ять років, не взяв до уваги, що початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. За кожні повні 3 роки проживання чи роботи в зазначеній зоні пенсійний вік додаткового зменшується на один рік. Загальне зменшення пенсійного віку за таких умов не може перевищувати 5 років.
Також, при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що статтями 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентовано та встановлено правила щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску в адміністративному судочинстві.
Відповідно до частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності Управління протиправною та зобов'язання відповідача призначити йому пенсію з 28 вересня 2012 року.
Позов до Сарненського районного суду Рівненської області позивачем подано 7 лютого 2014 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду. До Управління із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 21 січня 2014 року.
Даним обставинам судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки з урахуванням строків звернення до суду.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржуване судове рішення у справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Винокуров К.С.
Рецебуринський Ю.Й.