01 грудня 2014 року м. Київ К/800/51070/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року
у справі № 810/462/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби форми «Р» від 14.01.2013 року № 62/0000041720. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби форми «Р» від 14.01.2013 року №61/0000031720/11 в частині нарахування грошового зобов'язання у загальному розмірі 708 777, 00 грн., у тому числі 633 215, 00 грн. за основним платежем та 75 562, 00 грн. - штрафні санкції. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 26.12.2012 року №5134/17-2/2004100145/130, яким встановлено порушення: - п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 108 928, 23 грн.;- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 753 219, 00 грн., - п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в результаті чого не проведено розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій.
На підставі акта перевірки 14.01.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 62/0000041720/12, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 126 159, 36 грн., в тому числі за основним платежем - 100 935, 49 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 25 233, 87 грн.; - №61/0000031720/11, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 858 882, 36 грн., в тому числі за основним платежем - 753 219, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 105 563, 00 грн.; - №60/0000032240/10, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 106 001, 00 грн.
Підставою для прийняття спірних податковий повідомлень-рішень став висновок податкового органу віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту сум від здійснення операцій, що не пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо відсутності порушень податкового законодавства позивачем в частині і, як наслідок, неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Статтею 177 Податкового кодексу України визначено оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із пп. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а також включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами позивача є виробництво напівфабрикатів (вареники, пельмені та інші заморожені продукти) та макаронів; оптова та роздрібна торгівля напівфабрикатами (варениками, пельменями і та іншими замороженими продукти) та макаронами; роздрібна торгівля алкогольними напоями.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Фора» на підставі договору поставки та договору про надання маркетингових, передпродажних послуг та послуг мерчандайзингу та ТОВ «Фоззі-Фуд» на підставі договору поставки та договору про надання послуг мерчандайзингу.
Виконання даних господарських операцій підтверджується договорами, додатковими угодами, податковими угодами, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжними дорученнями, банківськими виписками, зведеним розрахунком щодо надання послуг мерчандайзингу, звітом-розрахунком про надання маркетингових, передпродажних послуг та послуг мерчандайзингу, договорами про взаємозалік зустрічних вимог.
Крім того, в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» на підставі договорів купівлі-продажу, що підтверджується актами придбання (інформаційними звітами) паливно-мастильних матеріалів, податковими накладними, платіжними дорученнями, та банківськими виписками, актами списання паливно-мастильних матеріалів, подорожніми листами.
Матеріалами справи підтверджено доцільність придбання паливно-мастильних матеріалів, а саме договорами оренди транспортних засобів, трудовими договорами з фізичними особами, дилерськими договорами.
Отже, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.01.2013 року №61/0000031720/11 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 514 469, 60 грн. та застосування відповідної суми штрафних санкцій та податкового повідомленні-рішення від 14.01.2013 року №62/0000041720/11.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині щодо нарахування податкових зобов'язань за наслідками господарських операцій позивача з ТОВ «Джілд», суди виходили з відсутності належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договорами поставки, а також доказів використання придбаного товару у господарській діяльності, що підтвердило обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 14.01.2013 року №61/0000031720/11 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 120 004, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 30 001, 00 грн.
Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції за правопорушення, яке вчинене вперше у розмірі 1, 00 грн.; вчинене вдруге - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг); за кожне наступне вчинене порушення - у п'ятикратному розмірі вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не проведено через реєстратор розрахункових операцій грошові кошти, отримані від фізичної особи-підприємця, та торгову виручку.
Посилання позивача на те, що до банку здавалися власні заощадження, а при оформленні платіжних доручень на суму 26 000, 00 грн. та 16 000, грн. ним помилково зазначалось «товарна виручка», обґрунтовано не прийнято судами до уваги, оскільки доказів щодо внесення виправлень у такі платежі та звернення до відділення відповідного банку ним не надано.
Отже, суди дійшли висновку, з чим погоджується суд касаційної інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 року № 60/0000032240/10 є правомірним.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції, положення якої передбачають, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд
Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 810/462/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук