01 грудня 2014 року м. Київ К/800/50752/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року
у справі № 2а-4835/12/1370
за позовом Дочірнього підприємства «Західбудсервіс» Відкритого акціонерного товариства «Яворівбуд»
до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Дочірнє підприємство «Західбудсервіс» Відкритого акціонерного товариства «Яворівбуд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби від 24.05.2012 року №0001922320.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
В судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 07.05.2012 року №126/22-00/25556388, яким встановлено порушення, зокрема, пп.7.2.1, 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, ст.ст 185, 188 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 849 336, 00 грн.
На підставі акта перевірки 24.05.2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001922320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 849 336, 00 грн. за основним платежем та 212 334, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо відсутності порушень податкового законодавства позивачем і, як наслідок, неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою подальшого їх використання у господарській діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Фірма «Сат Імпекс» на підставі договорів купівлі-продажу на умовах товарного кредиту від 20.10.2010 року, від 28.10.2010 року, від 23.11.2010 року, з ТОВ «Компанія «Ірол» на підставі договору поставки від 15.03.2010 року, з ТОВ «Білд Груп» на підставі договору підряду від 28.10.2011 року, з ТОВ «Костарика-10» на підставі договору купівлі-продажу на умовах товарного кредиту від 25.01.11 року.
Як вбачається із акта перевірки, сума податку на додану вартість на підставі договору з ТОВ «Костарика-10» не включено до складу податкового кредиту за період, охоплений перевіркою.
Виконання інших господарських операцій підтверджується договорами, специфікаціями, податковими накладними, видатковими накладними, актами прийому-передачі векселя, простими векселями, актом прийому-передачі наданих послуг, платіжними дорученнями, дорученнями на отримання товару, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, ліцензією, копіями з журналу реєстрації довіреностей.
З приводу посилання податкового органу на висновки актів перевірок контрагентів позивача, суд у даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується подальше використання отриманих товарів (послуг) у власній господарській діяльності, зокрема, при будівництві житлового будинку та при реконструкції адмінбудинку під житло і гаражі для мешканців.
Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції, положення якої передбачають, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд
Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року у справі № 2а-4835/12/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук