20 листопада 2014 року м. Київ К/9991/18095/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Мосійчук І.М.
за участю представників згідно журналу судового засіданні від 20.11.2014 (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012
у справі № 2а-3153/11/2070
за позовом Казенного підприємства „Харківське конструкторське бюро з
машинобудування ім. О.О.Морозова"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими
платниками податків у м. Харкові
про скасування податкового повідомлення-рішення
Казенне підприємство „Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000070849 від 23.03.2011; № 0000060849 від 23.03.2011.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, в іншій частині постанову залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 року та складено акт перевірки № 734/49-019/14310299 від 18.03.2011.
За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000070849 від 23.03.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 407083 грн.; № 0000060849 від 23.03.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 4155993 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.7.1, абз. "а" пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР, завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі 4155993 грн.; абз. "б" пп. 7.7.2, п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, занижено залишок від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації) у сумі 6821087 грн.
Відповідачем документально перевірено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту за грудень 2010 року у розмірі 7174751 грн. без врахування відповідей на зустрічні перевірки контрагентів.
Також, перевіркою встановлено порушення ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України та пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підприємством неправомірно сформовано суму податкового кредиту грудня 2010 року по контрагентах ТОВ „Спецмашпроект" та ТОВ „Актуальні технології" у сумі 4040772, 12 грн. в зв'язку з визнанням нікчемними правочинів, що призвело до завищення суми податкового кредиту за грудень 2010 року на 404772, 12 грн.
Даний висновок відповідача обґрунтований тим, що наявність у підприємства на отримання продукції та здійснення передплат є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Неможливість здійснення контрагентами позивача зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріалів, ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності належного управлінського та технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів є підставою вважати про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ „Спецмашпроект", ТОВ „Актуальні технології" та ТОВ „Профітербудсервіс".
Відсутність товарно-транспортних накладних вважається свідченням відсутності факту перевезення товару, що у свою чергу, також вказує на фіктивність господарських операцій.
Також визначено, що позивачем надано до перевірки Етикетки, що підтверджують декларування відповідності ТМЦ, які видані ТОВ „Спецмашпроект", однак, прізвище та ініціали особи, що підписала Етикетку відсутні та дані про виробника поставленої продукції відсутні.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт.
Видаткові накладні підтверджують дату відвантаження товарів постачальниками і саме на ці дати були видані податкові накладні, що спростовує висновки акту перевірки.
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону „Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 цього Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).
В силу пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" пп. 4.2.2 п. 4.2, а також п. 4.3 цієї статті.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що покупець не може нести відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку та звітності іншого платника податку - продавця, навіть якщо такі і мали місце.
Закон України „Про податок на додану вартість" не встановлює залежність права платника податку визначати податковий кредит за першою з подій та у зв'язку із здійсненням господарської операції з придбання товарів, робіт, послуг від дотримання його контрагентом вимог цього Закону щодо декларування та сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Судами попередніх інстанцій встановлено фактичне отримання позивачем придбаних товарів, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності.
Так, встановлюючи обставину щодо нереальності господарських операцій позивача з придбання товару відповідач виходив лише з відсутності товарно-транспортних накладних, які складаються за формою № 1-ТН, затвердженою наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346.
При цьому відповідачем не обґрунтовано, чому він залишив поза увагою факт оприбуткування позивачем придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 у справі № 2а-3153/11/2070 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 у справі № 2а-3153/11/2070 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко