Справа: № 810/1498/14 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
17 грудня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лентер» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лентер» (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 10.12.2013 року № 100250003/2013/000010/2.
Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 12 березня 2014 року адміністративний позов задовольнив.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лен тер» здійснює господарську діяльність у сфері посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту, оптової торгівлі фарфором, скляним посудом, засобами для чищення, оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення.
В грудні 2013 року позивач пред'явив до митного оформлення на Київську міжрегіональну митницю Міндоходів товар (прасувальна дошка, сушарка для білизни), придбаний у компанії HONWIDE IMPORT and EXPORT CO., LTD (Китай) згідно додаткової угоди № 3 від 06.08.2013 року до контракту № 32-А від 17.10.2012 року, інвойсу №NOV10-VL/2013 від 10.11.2013 року, міжнародної товарно-транспортної накладної (СMR) № 4266 на суму 21826,32 доларів США.
З метою митного оформлення імпортованого товару позивач подав до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів вантажну митну декларацію (ВМД) №100250003/2013/019489 від 09.12.2013 року, в якій задекларував товари.
Окрім вантажної митної декларації, позивач також подав митному органу декларацію митної вартості, до якої додав документи, що підтверджують вартість задекларованого товару, а саме: Контракт № 32-А від 17.10.2012 року; додаткова угода № 3 від 06.08.2013 року; Інвойс № NОV10-VL/2013 від 10.11.2013 року; Пакувальний лист до Інвойсу №NOV10-VL/2013 від 10.11.2013 року; Прайс-лист, завірений Сертифікатом Торгівельно-Промислової Палати Китаю № 134406В3/05126; Сертифікат походження № ССРІТ121962007; Довідка про транспортні витрати № 4266 від 29.11.2013 року; Коносамент SZNLEG1311007; Платіжне доручення в іноземній валюті № 44 від 17.10.2013 року; Платіжне доручення в іноземній валюті № 54 від 22.11.2013 року; СМR № 4266; Калькуляція цін від постачальника; Експортна декларація; Видаткова накладна № 6689 від 31.07.2013 року; Податкова накладна № 580 від 31.07.2013 року; Оборотно-сальдова відомість по рахунку 281 від 01.12.2013 року.
09 грудня 2013 року інспектор митної служби, який здійснював митні процедури, з метою перевірки відомостей про заявлену митну вартість задекларованих товарів витребував від декларанта додаткові документи, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прас-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як встановлено судом, дійсною підставою була та обставина, що спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками, згідно з даними якої товар подібний тому, що задекларовано позивачем, іншими покупцями розмитнювався за більшою вартістю, ніж задекларована позивачем.
10 грудня 2012 року за результатами проведених консультацій Київською міжрегіональною митницею Міндоходів прийнято рішення № 100250003/2013/000010/2 від 10.12.2013 року про коригування митної вартості товарів, згідно з яким вартість задекларованого товару митний орган визначив за резервним методом.
Як вбачається з рішення, митний орган вирішив, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з тим, що надані документи для підтвердження митної вартості не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості, документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України та неподання декларантом додаткових документів на письмову вимогу митного органу. Крім того, в рішенні зазначено , що при визначенні митної вартості за методом 2-б застосована наявна інформація по митній вартості на аналогічні товари (МД №100250000/2013/036035 від 15.11.2013).
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, а саме здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.
Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.
У даній справі формальним приводом для витребування митним органом додаткових документів стало те, що декларант не надав у повному обсязі митному органу разом з декларацією митної вартості та іншими документами витребувані документи.
Відповідач в письмових запереченнях не повідомив суду жодних обставин та не надав доказів на підтвердження того, що позивач в декларації митної вартості зазначив не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснив розрахунок, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості, або що надані митному органу документи містили розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.
В даній справі судом також не встановлено існування яких-небудь обмежень для визначення митної вартості задекларованих товарів за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.
Суд зазначає, що митний орган при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень.
Та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що товар, який задекларовано однією особою, іншими особами розмитнювався за іншою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Суд зазначає, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що митний орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв рішення про коригування митної вартості товару, а тому вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлений 19.12.2014 року.
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Файдюк В.В.
Старова Н.Е.