Справа: № 826/20550/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
09 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.
суддів Безименної Н.В., Кобаля М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» до Київської Міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішення та картки, повернення коштів, -
У грудні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської Міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві в якому просили суд визнати протиправним та скасувати рішення про визначення митної вартості товарів № 100250000/2013/600423/2 від 22.07.2013, визнання недійсною картки відмови в прийнятті митної декларації № 100250000/2013/01390 від 22.07.2013, а також стягнення з Державного бюджету України надміру сплачених платежів у розмірі 76 423,89 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.07.2013 року митницею прийнято рішення про коригування митної вартості № 100250000/2013/600423/2 відповідно до якого митна вартість товарів № 1/1, 3/1, 4/1, 5/1, 6/1 скоригована.
Під час митного оформлення відповідач митну декларацію не прийняв та надав позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №100250000/2013/01390.
Не погоджуючись із заявленою позивачем митною вартістю товарів, відповідач прийняв оскаржуване рішення, згідно з яким самостійно визначив митну вартість, застосувавши при цьому резервний (шостий) метод визначення митної вартості товарів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» та Підприємством «Deutsche Doka Schalungstechnik GmbH» укладено контракт № IM-11/2013 від 06.02.2013 р. на поставку позивачу нового опалубкового матеріалу Дока та такого, що був у використанні.
Згідно з інвойсом № 221161981 від 12.07.2013 р. обумовлено поставку товару (суперплита, стійка для перекриттів, тринога, чотирьохходова головка, вилка для балок, піддон, ґратчастий ящик, багато обертовий контейнер). Проміжна сума - 17 110,67 євро, транспортні затрати на збір матеріалу - 250 євро, загальна сума: 17 360,67 євро. Поставка товару здійснювалася на умовах FCA Viersen.
Товар представлений до митного оформлення за МД № 100250000/2013/064414 від 22.07.2013 р. разом з документами, визначеними у гр. 44. Митна вартість визначена декларантом за першим методом.
У листі від 15.10.2013 р. № 14.1/4-24/6265 та у гр. 33 спірного рішення митниця зазначила, що при здійсненні аналізу документів, наданих при митному оформленні (декларація митної вартості від 22.07.2013 року № 100250000/2013/064269, зовнішньоекономічний Контракт купівлі-продажу № ІМ-11/2013 від 06.02.2013 року з додатковою угодою №1 до контракту від 01.03.2013 року, інвойс №520006147 від 03.07.2013 р., міжнародна автомобільна накладна №271004 від 15.07.13, довідка про транспортні витрати №22-7/2013-2), виявлено, що документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МКУ, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, тобто декларантом не було подано до митного оформлення транспортний (перевізний) документ, що відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ є документом, що підтверджує складові митної вартості товарів.
Внаслідок чого декларанту було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, зокрема: документи, що містять відомості про вартість перевезення, страхування; виписку з бухгалтерської документації; прайс-лист виробника; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів; виписку з бухгалтерської та банківської документації покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України, довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам, розрахунок ціни (калькуляцію).
Декларант ознайомився з переліком додаткових документів та надав наступні документи: декларація митної вартості від 22.07.2013 року № 100250000/2013/064269; зовнішньоекономічний Контракт купівлі-продажу № ІМ-11/2013 від 06.02.2013 року з додатковою угодою №1 до контракту від 01.03.2013 року; інвойс №221161981 від 12.07.2013 р.; адендум до інвойсу (із визначенням відсотку зносу товару, що був у використанні, що вплинуло на різницю між балансовою вартістю та залишковою); декларацію країни-відправника/експортера MRN13DE290480337009E3 від 15.07.2013 р.; CMR 271004 від 15.07.2013 року; Договір №1 від 27.08.2012 р. на транспортно-експедиторське обслуговування у міжнародному сполученні між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» та ПП «Київтрансбуд ХХІ»; договір-заявка №82 від 11.07.2013 р.; рахунок-фактура від 23.07.2013 р.; довідка про транспортні витрати №22-07/2013-2 від 22.07.2013 р.; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 23.07.2013 р.; експертний висновок Київської Торгово-промислової палати №Ц-667 від 08.10.2013 року, але в результаті митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів на підставі наявної інформації на товари, митне оформлення яких вже здійснено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідача була відсутня інформація для застосування перших п'яти методів визначення митної вартості, тому спірне рішення та картка відмови є правомірними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI (далі - Митний кодекс України, МК України).
Відповідно до статті 49 цього Кодексу, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).
Згідно із статтею 52 вказаного Кодексу, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 54 вказаного Кодексу, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (ч. 1 ст. 55 МК України).
За правилами статті 264 Митного кодексу України, якщо митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу, чи з порушенням інших вимог Митного кодексу України, митний орган відмовляє у прийнятті такої митної декларації (ч. 11 ст. 264).
У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з ч. 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Приписами 2 - 5 частин статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів, між відповідачем та декларантом було проведено процедуру консультації.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст. 58 МК України. Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Дослідивши наявні у справі документи, які надавались позивачем у зв'язку з митним оформленням товару, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням пов'язаності осіб продавця та покупця, а також вимог ч. 18. ст. 58 МК України щодо підтвердження декларантом відомостей за такого роду операціями, дійсно має місце ненадання всіх відомостей та документів, необхідних для визначення митної вартості товарів та митного оформлення, а надані позивачем під час митного оформлення документи мали розбіжності та неузгодженості, що об'єктивно зумовлювало виникнення у митного органу сумнівів щодо правильності визначення позивачем митної вартості.
В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України в кореспонденції з приписами ст. 257, ч. 1 ст. 53 МК України, обов'язком декларанта є подання транспортних (перевізних) документів, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Так, з урахування базису поставки, слід зазначити, що декларантом під час митного оформлення була надана довідка про транспортні витрати від 22.07.2013 р. № 22-07/2013-2, видана ПП «Київтрансбуд ХХІ» щодо перевезення опалубка.
У той же час, в CMR перевізником визначено «Dniproavtotrans 2011 Ltd», однак відсутні будь-які матеріали, які б пов'язували цих осіб щодо операції з перевезення партії товару, та, відповідно, відсутні прямі та недвозначні відомості, які б пов'язували вказану довідку з оцінюваними товарами.
В контексті наведеного судова колегія відзначає, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. В даному випадку, відсутні будь-які документи з боку перевізника.
Під час митного оформлення позивачем не подавався договір на транспортно-експедиторське обслуговування у міжнародному сполученні № 1 від 27.08.2012 р., підписаний з ПП «Київтрансбуд ХХІ» та договір-заявка № 82 від 11.07.2013 р.
При цьому, згідно з п. 4.1. договору на ТЕО, саме у заявці визначаються конкретні умови, зокрема, про кількість та різновид вантажу, вартість перевезення.
Довідка взагалі не містить відомостей, що вона адресована позивачу, як і посилання на вищевказаний договір ТЕО № 1 від 27.08.2012 р. або на інвойс, за яким поставлявся товар.
Зазначена довідка складена 22.07.2013 р., тобто ще до оформлення первинних документів на підставі яких формуються дані бухгалтерського обліку, а саме: до складання рахунку від 23.07.2013 р. та акту від 23.07.2013 р., які під час митного оформлення при цьому не надавались.
З урахуванням наведеного у сукупності, вбачається цілком обґрунтованим виникнення у митниці сумнівів щодо заявленої позивачем митної вартості, зокрема, складових митної вартості.
З огляду на наведене, з урахуванням положень п. 1 ч. 5 ст. 54 МК України, відносно права митного органу упевнитись у достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для митного оформлення, а також з урахуванням пов'язаності продавця та покупця, вбачається правомірною та цілком обґрунтованою вимога митниці щодо витребування додаткових документів для цілей здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості та встановлення достовірності заявленої позивачем митної вартості.
При цьому, виходячи з положень ч. 18. ст. 58 МКУ (щодо поставок між пов'язаними особами) саме декларант повинен довести відсутність перешкод для застосування першого методу.
Однак, в даному випадку, як встановлено під час розгляду справи, позивач не надавав додаткові документи на вимогу митниці при первинному зверненні до митниці щодо митного оформлення зазначених вище партій товару.
З огляду на наведене слід зазначити, що відповідно до ч. 2. ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ч. 3. ст. 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
У зв'язку з цим та з урахуванням приписів ч. 2. ст. 58 МК України є цілком правомірним та обґрунтованим невизнання митницею заявленої позивачем за першим методом митної вартості товару та застосування, за відсутності підтверджених відомостей для застосування інших методів, наявної у митного органу цінової інформації відповідно до положень ст. 64 МК України («Резервний метод»), відомості щодо чого (використаної інформації) у документальному виразі залучені до матеріалів справи. В контексті наведеного слід зазначити, що позивачем під час розгляду справи не спростовано обґрунтованості незастосування митницею попередніх (до резервного методу) методів визначення митної вартості.
Виходячи з наведеного у сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення про коригування митної вартості, та, виходячи з положень ч. 6. ст. 54, ч. 12 ст. 264 МК України та встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку про правомірність прийняття картки відмови у митному оформленні, яке ґрунтується на вищезгаданому рішенні про коригування митної вартості.
Щодо позовних вимог про повернення надмірно сплачені до бюджету суми гарантійних зобов'язань у сумі 76423,89 грн., колегія суддів виходить з такого.
За приписами ст.301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
Як зазначено в частинах другій та шостій ст.301 Митного кодексу України, у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Таке повернення сум надміру сплачених сум митних платежів здійснюється за заявою платника податків за умови, що така заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів.
На день виникнення спору процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, визначає Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року, із змінами та доповненнями (надалі Порядок 618).
Окрім того, Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. № 226 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 р., із змінами та доповненнями (надалі - Порядок 226).
Взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи регламентований Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 р. № 611/147 (надалі - Порядок взаємодії).
Відповідно до Порядку 618 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником та головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.
За результатами розгляду такого звернення платника митним органом та за наявності підстав для повернення таких коштів Керівник (заступник керівника) митного органу підписує Висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи згідно додатку №1 до Порядку взаємодії.
Пунктом 5 цього Порядку та Порядку взаємодії встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за супровідним листом (поданням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, наведеною в додатку 3 до цього Порядку взаємодії, до якого додається Висновок про повернення та Реєстр висновків про повернення.
Таким чином, повернення надмірно сплачених платежів можливо при наявності наступних чинників: наявність факту надмірної сплати коштів, звернення платника до відповідного митного органу та подання митниці разом із зазначеним пакетом документів.
При цьому, колегія суддів зазначає, що зазначеними нормативно - правовим актами визначений також механізм безпосереднього повернення таких коштів.
Так, як зазначено в п.9 Порядку 618 відомості про повернення сум помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів уносяться до митної декларації або до уніфікованої митної квитанції МД-1 (залежно від того, на підставі якого документа такі митні та інші платежі були перераховані до Державного бюджету України) та її електронної копії в порядку, установленому Державною митною службою України.
Відповідно до вимог п.10 Порядку 618 на підставі виписки з відповідного рахунку з обліку доходів державного бюджету в Картці - особовому рахунку платника податків зазначаються реквізити відповідного платіжного документа та коригується відповідна звітність (у частині перерахованих до бюджету митних платежів).
Зазначене свідчить про наявність чіткого нормативно-правового врегулювання дій саме Київської митниці Міндоходів, як митного органу щодо повернення надмірно сплачених митних платежів та їх обов'язкове відображення в цілого ряду митних документах (митних деклараціях, митних квитанціях, Картці-особового рахунку платника, тощо), які можуть бути вчинені саме митним органом, а не іншим державним органом.
Тому, позовні вимоги про повернення надмірно сплачені до бюджету суми гарантійних зобов'язань не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
М.І. Кобаль
.
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Безименна Н.В.
Кобаль М.І.