ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 926/1582/14 12.12.14
Суддя Отрош І.М., розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Гурської Наталії Геннадіївни
доПублічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"
простягнення 19499 грн. 49 коп.
Представники:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились.
04.11.2014 до Господарського суду Чернівецької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Гурської Наталії Геннадіївни з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" про стягнення 19499 грн. 49 коп., з яких 16027 грн. 00 коп. основного боргу, 1690 грн. 48 коп. пені, 243 грн. 70 коп. 3% річних та 1538 грн. 70 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавств України та укладеного між сторонами Договору № С01-0005401-Ф/13-COR про відкриття банківського карткового рахунку для юридичної особи та обслуговування корпоративної платіжної картки від 27.11.2013, не повернув позивачу грошові кошти в розмірі 16027 грн. 00 коп., які знаходяться на банківському картковому рахунку № 260512621501. Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 1690 грн. 48 коп. за період з 01.04.2014 по 30.09.2014, 3% річних в розмірі 243 грн. 70 коп. за період з 01.04.2014 по 02.10.2014 та інфляційні втрати в розмірі 1538 грн. 70 коп. за період з квітня 2014 по серпень 2014 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28.10.2014 справу № 926/1582/14 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2014 (суддя Отрош І.М.) справу № 926/1582/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.11.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014, відповідно до статті 77 господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 12.12.2014.
Представники позивача у судове засідання 12.12.2014 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресою, яка вказана у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19562977 від 06.11.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень та реєстром поштових відправлень суду, з урахуванням Нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Крім того, позивач як зацікавлена сторона, що ініціювала звернення до суду з позовними вимогами, обізнана про можливість дізнатись про час та місце розгляду справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень чи в інформаційному центрі за телефоном 284-18-98.
Представники відповідача у судове засідання 12.12.2014 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресою, яка вказана у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19562975 від 06.11.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якого відповідач отримав поштове відправлення 10.12.2014.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні 12.12.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши надані суду докази, суд
27.11.2013 між Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (банк) та Фізичною особою-підприємцем Гурською Наталією Геннадіївною (організація) укладено Договір № С01-0005401-Ф/13-COR про відкриття банківського карткового рахунку для юридичної особи та обслуговування корпоративної платіжної картки (Договір), відповідно до умов якого банк відкриває картковий рахунок (КР) організації № 260512621501 (гривня) згідно з чинним законодавством України та нормативними актами Національного банку України, оформлює картки/картку та здійснює їх/її розрахунково-касове обслуговування.
Відповідно до п. 2.1 Договору, банк відкриває КР виключно у валюті поточного рахунку організації та дебетує КР на суми всіх операцій з ПК.
Згідно з п. 2.6 Договору, організація використовує всі кошти на КР в межах витратного ліміту, за винятком обов'язкового не знижувального залишку. В разі надання кредитної лінії укладається додаткова угода, яка регламентує порядок її відкриття та умови використання.
Відповідно до п.п. 3.2.2, 3.2.3 Договору, банк зобов'язується належним чином виконувати умови цього Договору; своєчасно здійснювати розрахунково-касові операції за КР відповідно до чинного законодавства України.
Організація має право самостійно розпоряджатися коштами на КР (за допомогою ПК) з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком випадків, зазначених в п. 4.2.1 - 4.2.4 Договору, та випадків накладення арешту на кошти чи тимчасового призупинення операцій по КР відповідно до чинного законодавства України (п. 4.1.1 Договору).
Згідно з п. 4.1.2 Договору, організація має право вимагати від банку своєчасного та повного здійснення розрахунково-касового обслуговування.
Відповідно до п. 8.1 Договору, договір може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін з письмовим повідомленням іншої сторони за умови повного погашення наявної заборгованості з обох сторін. Договір вважається розірваним на 60-й календарний день після закриття КР та повного виконання зобов'язань за даним Договором.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором банківського рахунка.
Відповідно до частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з ч. 2 ст. 1066 Цивільного кодексу України, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач звертався до банку з письмовою вимогою (претензією щодо негайного повернення коштів) від 19.08.2014, яка була отримана відповідачем 20.08.2014 та на яку відповідач надав відповідь про неможливе виконання відповідної вимоги у зв'язку з економічною ситуацією.
Судом встановлено, що станом на 15.08.2014 сума грошових коштів, які знаходились на картковому рахунку позивача № 260512621501, становила 16027 грн. 42 коп.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання грошових коштів в розмірі 16027 грн. 42 коп.
Однак, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 732 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 124 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Міський комерційний банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Міський комерційний банк", код ЄДРПОУ 34353904, МФО 339339, місцезнаходження: вул. Солом'янська, 33, м. Київ, 03141.
Тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Міський комерційний банк" запроваджено строком на три місяці, з 21.11.2014 по 20.02.2015.
Відтак, станом на момент вирішення спору у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію.
У відповідності до частини 1 статті 1074 Цивільного кодексу України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Отже, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Нормами статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".
Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Зважаючи на те, що повернення грошових коштів, які знаходяться на банківському рахунку, є майновим зобов'язанням відповідача, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому не можуть бути задоволені його вимоги до відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 16027 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню. При цьому суд звертає увагу позивача на те, що позивач може захистити свої майнові права за договором банківського рахунку в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" зобов'язань за Договором № С01-0005401-Ф/13-COR про відкриття банківського карткового рахунку для юридичної особи та обслуговування корпоративної платіжної картки від 27.11.2013 позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 1690 грн. 48 коп. за період з 01.04.2014 по 30.09.2014, 3% річних в розмірі 243 грн. 70 коп. за період з 01.04.2014 по 02.10.2014 та інфляційні втрати в розмірі 1538 грн. 70 коп. за період з квітня 2014 по серпень 2014 року.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до норм частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.
Таким чином, суд зазначає, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення грошових коштів за Договором № С01-0005401-Ф/13-COR про відкриття банківського карткового рахунку для юридичної особи та обслуговування корпоративної платіжної картки від 27.11.2013 у строк до 21.11.2014 є правомірним, оскільки відповідач безпідставно не виконував взяті на себе зобов'язання щодо видачі грошових коштів, які знаходились на рахунку позивача № 260512621501, до дати запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Міський комерційний банк" (21.11.2014).
Втім, зважаючи на те, що обов'язок зі сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат є майновим зобов'язанням відповідача, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому його вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат не можуть бути задоволені.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2000 грн. 00 коп. витрат за послуги адвоката.
У відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг лише адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
В якості доказів понесених витрат на послуги адвоката в даній справі в розмірі 2000 грн. 00 коп., позивач надав суду Договір про надання правової допомоги від 04.08.2014, укладений між Гурською Н.Г. та адвокатом Малєнко О.В., Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 483 від 16.09.2011 (підтверджено інформацією з сайту Національної асоціації адвокатів України, http://erau.unba.org.ua) та квитанцію від 04.08.2014 про сплату 2000 грн. 00 коп. за надання правової допомоги.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк", який не виконав своєчасно свої зобов'язання за Договором № С01-0005401-Ф/13-COR від 27.11.2013 та не видав позивачу грошові кошти в розмірі 16027 грн. 00 коп., та з огляду на те, що відповідний обов'язок банку виник до введення тимчасової адміністрації, витрати зі сплати судового збору та витрати за послуги адвоката суд покладає на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1, 2, 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 33; ідентифікаційний код: 34353904) на користь Фізичної особи-підприємця Гурської Наталії Геннадіївни (58000, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Боярка, буд. 2, кв. 12; ідентифікаційний код: 3234012329) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. та витрати за послуги адвоката в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 17.12.2014
Суддя І.М. Отрош