ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/17750/14 08.12.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно - інжинірингова
компанія»
Про стягнення 5 476 005,82 грн.
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Спичак О.М.
Суддя Літвінова М.Є.
Суддя Бондарчук В.В.
Представники сторін:
від позивача Галченко О.О. - дов. № 725/03-УРБ-13;
від відповідача Ларіонова О.О. - дов. № б/н від 02.1.2014 р.;
В судовому засіданні 08.12.2014 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 5 244 000,00 грн. основного боргу, 45 428,84 грн. 3% річних, 304 557,76 грн. інфляційних втрат, а також відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2014 було порушено провадження у справі № 910/17750/14. Розгляд справи було призначено на 12.09.2014.
Представник позивача 09.09.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а в судовому засіданні 12.09.2014 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до якого позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача 12.09.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву, а в судовому засіданні 12.09.2014 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
У судовому засіданні 12.09.2014 року, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 29.09.2014 року.
Представник позивача 19.09.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав додаткові письмові пояснення по справі, а в судовому засіданні 29.09.2014 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача 23.09.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав додаткові пояснення по справі, а 26.09.2014 року - клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено. У судовому засіданні 29.09.2014 року представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
У судовому засіданні 29.09.2014 року, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 20.10.2014 року.
Представник позивача 16.10.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.
У судовому засіданні 20.10.2014 року представник відповідача надав усні пояснення, відповідно до яких проти заяви про вжиття заходів до забезпечення позовних вимог заперечував, а також заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи, яке судом розглянуто та задоволено частково.
Також у даному судовому засіданні представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 5 244 000,00 грн., 3? річних - 45 428,84 грн., інфляційні втрати - 304 557,76 грн.
Зважаючи на те, що збільшення розміру позовних вимог є допустимим у відповідності до вимог частини 4 статті 22 ГПК України, судом прийнято вищевказану заяву представника позивача про збільшення позовних вимог.
Заяву про вжиття заходів до забезпечення позову буде розглянуто судом у наступному судовому засіданні.
Крім того, представник відповідача у даному судовому засіданні подав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, яке судом розглянуто та задоволено.
У судовому засіданні, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27.10.2014 року.
Представник відповідача 23.10.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про зупинення провадження у справі, а в судовому засіданні 27.10.2014 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких дане клопотання підтримав.
Представник позивача у судовому засіданні 27.10.2014 року надав усні пояснення, відповідно до яких проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечував.
Клопотання про зупинення провадження у справі буде розглянуто судом у наступному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суд, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Зважаючи на складність спору, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 року призначено колегіальний розгляд справи № 910/17750/14.
Керуючись статтею 4-6 Господарського процесуального кодексу України, суддя Спичак О.М. звернувся до Голови Господарського суду м. Києва із заявою про визначення складу суду для колегіального розгляду справи № 910/17750/14.
Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва № б/н від 27.10.2014 року затверджено колегію суддів в наступному складі суддів: Спичак О.М. (головуючий), Бондарчук В.В., Літвінова М.Є.
Ухвалою суду від 27.10.2014 року справу № 910/17750/14 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено її до розгляду на 24.11.2014 року.
У судовому засіданні 24.11.2014 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких вимоги ували суду підтримав.
Представник відповідача в судове засідання 24.11.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд відклав розгляд справи до 08.12.2014 р.
В судовому засіданні 08.12.2014 судом було розглянуто письмове клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/17750/14 до вирішення іншої пов'язаної справи,а саме: №910/20457/14 за позовом ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» до ТОВ «Фоззі Фуд» про визнання додаткового договору від 26.03.2013 до попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 - недійсним.
Клопотання відповідач мотивував тим, що позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на додатковий договір від 26.03.2013 до попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008, а тому вирішення питання про його дійсність або недійсність в судовому порядку у справі № 910/20457/14 матиме значення і для вирішення справи № 910/17750/14.
Представник позивача в судовому засіданні 08.12.2014 проти заявленого клопотання заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.
Частиною першою статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає, оскільки враховуючи закріплену у чинному законодавстві презумпцію чинності правочину та відсутність підстав, з якими чинний процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі, клопотання відповідача є необґрунтованим.
В судовому засіданні 08.12.2014 представник позивача заявлені позовні вимоги (з урахуванням здійснених уточнень) підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Вимоги позивача мотивовані тим, що 14.02.2008 між ним та відповідачем було укладено попередній договір № 01-08, згідно умов якого сторони домовились укласти договір оренди нежитлових приміщень протягом 1 календарного року з моменту введення в експлуатацію ІІІ черги будівництва за адресою: перетин проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної в Дніпровському районі м.Києва. На виконання пункту 2 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 позивачем було перераховано відповідачу в еквіваленті 200 000 дол. США грошові кошти в сумі 1 010 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 152267 від 22.02.2008. Проте, оскільки між сторонами основний договір не було укладено, додатковим договором від 26.03.2013 сторони визначили, що відповідач зобов'язаний згідно узгодженого графіку (рівномірним платежами по 20 000 дол. США з листопада 2013 по серпень 2014 року) повернути на користь позивача сплачений гарантійний платіж у сумі, еквівалентній 200 000 дол. США по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів. Проте, оскільки відповідач порушив своє зобов'язання з повернення на користь позивача обумовленої суми коштів, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 2 622 000,00 грн., що складає еквівалент 200 000 дол. США станом на 14.08.2014 (тобто на момент складення позовної заяви), яку просив стягнути у подвійному розмірі - 5 244 000,00 грн. з посиланням на пункт 5 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем свого обов'язку зі сплати на користь позивача 5 244 000,00 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 45 428,84 грн. 3% річних, 304 557,76 грн. інфляційних втрат з посиланням на приписи статті 625 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні 08.12.2014 проти заявлених позовних вимог заперечував, просив суд у їх задоволенні відмовити.
Відповідач у письмовому відзиві на позов та письмових запереченнях проти заявлених вимог - заперечував, просив суд у задоволенні позову (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) - відмовити. Заперечення мотивовані тим, що зобов'язання сторін за попереднім договором № 01-08 від 14.02.2008 - припинились, оскільки протягом року з моменту його укладення між сторонами не було укладено основний договір і сторонами не було вчинено дій, спрямованих на укладення відповідного договору. Нормативно відповідач в обґрунтування заперечень щодо припинення зобов'язань за попереднім правочином посилався на п. 4 статті 182 Господарського кодексу України, ст. 635 Цивільного кодексу України та п. 7.2 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008. Також, відповідач наголошував і на відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008, обов'язковість якого обумовлена була тим, що сторони в основному договорі мали укласти догові оренди строком на 10 років.
Також, відповідач вказував на те, що відсутні підстави і для задоволення вимоги позивача про повернення подвійного розміру суми, сплаченої за попереднім договором № 01-08 від 14.02.2008, оскільки умовами наведеного договору обумовлено обов'язок відповідача по сплаті подвійного розміру суми у випадку відмови в укладенні основного договору. Проте, відповідачем жодної відмови від укладення основного договору - не висловлювалось. Крім того, перераховані кошти є авансовим платежем, і вимогами чинного законодавства не передбачено повернення таких платежів у подвійному розмірі.
Крім того, у поданій 08.12.2014 через канцелярію Господарського суду міста Києва заяві, відповідач просив суд застосувати до вимог позивача строк позовної давності згідно ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, сплив якої є підставою для відмови у позові згідно статті 267 Цивільного кодекс України. Відповідач наголошував на тому, що оскільки вимоги позивача ґрунтуються на попередньому договорі № 01-08 від 14.02.2008, а тому строк позовної давності за вказаними вимогами сплив 14.02.2012.
Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
14.02.2008 між відповідачем - ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», з однієї сторони, та позивачем - ТОВ «Фоззі-Фуд», з іншої сторони, укладено попередній договір № 01-08 (далі - попередній договір № 01-08 від 14.02.2008), за умовами якого сторони узгодили, що у майбутньому між ними має бути укладений договір оренди нежитлових приміщень загальною площею від 2500 кв.м. до 3000 кв.м. орієнтовно, на першому поверсі, що знаходяться у третій черзі будівництва за адресою: перетин проспекта Тичини та Дніпровської набережної в Дніпровському районі міста Києва (приміщення), для розташування в цих приміщеннях магазину «сільпо», за умови перемоги ТОВ «Фоззі Фуд» у тендері на визначення орендатора приміщення, згідно з умовами тендеру, визначеними ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» (п. 1).
Пунктом 2 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 сторони визначили, що першим етапом співпраці між ними має стати перерахування позивачем грошових коштів у сумі, еквівалентній 200 000,00 дол. США по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів на банківських рахунок відповідача в якості гарантійної суми. Сторони домовились, що при укладенні основного договору гарантійна сума, внесена за попереднім договором позивачем, буде зарахована відповідачем в рахунок суми, належної до оплати за основним договором.
Відповідно до пункту 3 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008, сторони зобов'язались укласти основний договір оренди нежитлових приміщень протягом 1 календарного року з моменту введення в експлуатацію ІІІ черги будівництва за адресою: перетин проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної в Дніпровському районі м.Києва.
Пунктом 4 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 сторони визначили, що проект основного договору доручається скласти відповідачу. Проект основного договору відповідач зобов'язаний подати на розгляд позивачу не пізніше 01.10.2009. У разі, якщо сторона не подасть у визначений вище строк проект основного договору позивачу, останній вправі самостійно скласти проект у відповідності до умов, визначених у додатку та вимагати від відповідача укладення основного договору на основі такого проекту.
Згідно з пунктом 5 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008, в разі відмови відповідача від укладання основного договору в строки та на умовах цього попереднього договору, відповідач зобов'язаний повернути позивачу сплачену гарантійну суму у подвійному розмірі.
Пунктом 7 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 встановлено, що зобов'язання, що встановлено цим попереднім договором, припиняється якщо:
- основний договір не буде укладений протягом строку, визначений пунктом 3 цього договору (п.п. 7.1);
- якщо жодна із сторін не направить іншій стороні пропозицію про укладення основного договору (відповідний проект основного договору) протягом строку, визначеного пунктом 3 цього попереднього договору (п. 7.2);
- якщо позивач не отримає перемогу у тендері (п. 7.3).
Додатком № 1 до попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 сторони визначили істотні умови основного договору, а саме: предмет договору (нежитлове приміщення, розташоване у ІІІ черзі будівництва за адресою: перетин проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної в Дніпровському районі м.Києва, на першому поверсі), строк оренди (10 років), орендну плату та розрахунки, порядок повернення об'єкта з оренди орендодавцеві.
Відповідно до платіжного доручення № 152267 від 22.02.2008 на суму 1 010 000,00 грн., позивачем було перераховано на користь відповідача 1 010 000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за оренду нежитлового приміщення зг. Попереднього договору 01-08 від 14.02.2008».
25.09.2009 між відповідачем - ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», з однієї сторони, та позивачем - ТОВ «Фоззі-Фуд», з іншої сторони, укладено додаткову угоду № 1 до попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008, згідно якого сторони визначили, що основний договір сторони укладають не пізніше 01.10.2012, а проект основного договору відповідач зобов'язався подати на розгляд позивачу не пізніше 01.10.2012.
26.03.2013 між відповідачем - ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», з однієї сторони, та позивачем - ТОВ «Фоззі-Фуд», з іншої сторони, укладено додатковий договір до попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008, за умовами якого сторони узгодили, що у зв'язку з неможливістю відповідача виконати взяті на себе за попереднім договором зобов'язання, а саме: укласти з позивачем договір оренди нежитлових приміщень загальною площею від 2500 кв.м. до 3000 кв.м. орієнтовно, на першому поверсі за адресою: перетин проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної в Дніпровському районі м.Києва, сторони домовились про наступне:
- відповідач приймає на себе зобов'язання повернути позивачу сплачений гарантійний платіж у сумі, еквівалентній 200 000,00 дол. США з урахуванням ПДВ по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів, на банківських рахунок позивача;
- повернення відповідачем позивачу гарантійного платежу здійснюється згідно погодженого сторонами графіку, а саме: 01.11.2013 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.12.2013 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.01.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.02.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.03.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.04.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.05.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.06.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;01.07.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу; 01.08.2014 - еквівалент у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу.
- повернення відповідачем позивачу гарантійного платежу повинно бути завершено до 02.08.2014.
Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Згідно статті 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (ч. 1).
Згідно з частиною 3 статті 635 Цивільного кодексу України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
В свою чергу, статтею 182 частиною 1 Господарського кодексу України визначено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Частина 2 наведеної статті визначає, що попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
Згідно з частиною 3 статті 182 Господарського кодексу України, у разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.
Частиною 4 статті 182 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 5 статті 182 Господарського кодексу України).
Згідно із ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що 14.02.2008 між сторонами спору було укладено попередній договір № 01-08, згідно умов якого позивач та відповідач домовились укласти договір оренди нежитлових приміщень, істотні умови якого оформлено сторонами відповідним додатком до договору, і на підтвердження своїх намірів позивач зобов'язався перерахувати відповідачу грошові кошти в сумі, еквівалентній 200 000,00 дол. США по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів на банківських рахунок відповідача в якості гарантійної суми, яка в подальшому мала б бути зарахована відповідачем в рахунок суми, належної до оплати за основним договором.
Так, на виконання пункту 2 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі, еквівалентній 200 000,00 дол. США по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів, а саме в розмірі 1 010 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 152267 від 22.02.2008.
В свою чергу, суд зазначає, що згідно приписів статті ч. 1 статті 635 Цивільного кодексу України та спеціальної норми, яка підлягає застосуванню до правовідносин сторін - частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України, укладення основного договору сторони зобов'язані були здійснити не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, тобто у строк до 14.02.2009, чого ними зроблено не було і основний договір оренди між сторонами укладено не було. Доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору надано не було.
Крім того, суд зазначає і те, що станом на момент вирішення спору не подано і доказів того, що позивач або відповідач на виконання умов пункту 4 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 реалізували своє право на складення відповідного проекту основного договору та направили його іншій стороні правочину.
З огляду на викладене, попередній договір № 01-08 від 14.02.2008 є припиненим з 14.02.2009 в силу приписів частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України, а отже і зобов'язання сторін за ним щодо укладення основного договору також є припиненими.
Крім того, суд зазначає і те, що нотаріальне посвідчення попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 вимогами чинного законодавства на момент його укладення - не вимагалось, оскільки ст. 793 ч. 2 ЦК України визначено, що нотаріальному посвідченню підлягає договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 3 і більше років, тобто предметом договору є фізично існуюче майно (будівля, споруда), а оскільки на момент укладення попереднього договору фізично майна не існувало, а тому дотримання нотаріальної форми укладення попереднього договору - на момент його укладення не було обов'язковим для сторін.
В свою чергу, між сторонами спору наявний додатковий договір від 26.03.2013, яким сторони врегулювали наслідки неукладення основного договору оренди, і відповідно, узгодили між собою правову природу перерахованих позивачем відповідачу коштів, зокрема відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути позивачу рівномірним платежами по 20 000 дол. США з листопада 2013 по серпень 2014 року, але не пізніше 02.08.2014, сплачений гарантійний платіж у сумі, еквівалентній 200 000,00 дол. США з урахуванням ПДВ по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів.
Суд, дослідивши умови наведеного додаткового договору від 26.03.2013, дійшов висновку, що це самостійний правочин і в силу приписів ст. 6, 11, 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, створив для сторін відповідні права та обов'язки, зокрема: у відповідача виник обов'язок повернути перераховані позивачем кошти в якості авансового платежу, а у позивача виникло право вимагати їх повернення, оскільки до моменту укладення наведеного правочину, вказані кошти перебували у відповідача як кошти, які мали зараховуватись в рахунок орендних платежів за договором, який мав бути укладений між сторонами, а у позивача право їх повернення виникало лише в разі відмови відповідача від укладання основного договору в строки та на умовах цього попереднього договору.
Проте, відповідачем всупереч умов додаткового договору від 26.03.2013, ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, не було повернуто позивачу грошові кошти у сумі, еквівалентній 200 000,00 дол. США з урахуванням ПДВ по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів, у зв'язку з чим відповідачем було допущено невиконання відповідного зобов'язання, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача авансового платежу в сумі 2 622 000,00 грн., що складає гривневий еквівалент 200 000 дол. США по курсу НБУ станом на 14.08.2014 (тобто на момент складення позовної заяви, що є правом позивача) - є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню в цій частині.
Вимога позивача в частині стягнення з відповідача подвійного розміру 2 622 000,00 грн., а саме загалом 5 244 000,00 грн. (тобто ще 2 622 000,00 грн.) - задоволенню не підлягає з огляду на те, що обов'язок відповідача по поверненню позивачу саме подвійної суми перерахованого платежу за умовами пункту 5 попереднього договору № 01-08 від 14.02.2008 виникає лише у випадку висловленої відповідачем відмови в укладенні основного договору. Проте, відповідачем жодної відмови від укладення основного договору - не висловлювалось і доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору надано не було.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також, розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 45 428,84 грн. 3% річних, 304 557,76 грн. інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказані вимоги задоволенню не підлягають з огляду на те, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 р. у справі № 3-30ГС13.
Крім того, у поданій 08.12.2014 через канцелярію Господарського суду міста Києва заяві, відповідач просив суд застосувати до позовних вимог позивача строк позовної давності згідно ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, сплив якої є підставою для відмови у позові згідно статті 267 Цивільного кодекс України. Відповідач наголошував на тому, що оскільки вимоги позивача ґрунтуються на попередньому договорі № 01-08 від 14.02.2008, а тому строк позовної давності за вказаними вимогами сплив 14.02.2012.
Позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В свою чергу, частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
В ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено правило, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
В свою чергу, судом встановлено, що між сторонами спору наявний додатковий договір від 26.03.2013, згідно умов якого відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути позивачу рівномірним платежами по 20 000 дол. США з листопада 2013 по серпень 2014 року, не пізніше 02.08.2014, сплачений гарантійний платіж у сумі, еквівалентній 200 000,00 дол. США з урахуванням ПДВ по курсу, встановленому НБУ на дату перерахування коштів, таким чином, трирічний строк позовної давності необхідно відраховувати за кожним платежем з дати, коли він повинен був сплачений відповідачем, а отже:
- з 01.11.2013 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.12.2013 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.01.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.02.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.03.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.04.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.05.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.06.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.07.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу;
- з 01.08.2014 - за платежем, еквівалентним у гривні 20 000 дол. США з ПДВ за курсом НБУ на день платежу.
Як встановлено судом і що підтверджується вхідним штампом канцелярії Господарського суду міста Києва, позивач звернувся до суду з відповідним позовом 22.08.2014, а тому на момент звернення з відповідним позовом строк позовної давності щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 2 622 000,00 грн., що складає еквівалент 200 000 дол. США по курсу НБУ станом на 14.08.2014 (тобто на момент складення позовної заяви, що є правом позивача), - не сплив і підстави для його застосування за заявою відповідача - у суду відсутні.
З огляду на викладене, суд задовольняє вимоги позивача частково, а саме: з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 2 622 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.
Також, судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які наявні у нього на рахунках в банківській установі.
Заява мотивована тим, що невжиття заходів до забезпечення позову може спричинити невиконання рішення суду.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Господарський суд міста Києва дослідивши наявні у справі матеріали, враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, а також те, що позивачем не надано суду доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, дійшов до висновку, що достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі - відсутні, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд вказаної заяви покладається судом на позивача.
Судовий збір за подачу позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» (ЄДРПОУ 32102765, місцезнаходження03049 м.Київ, вул. Єреванська, буд. 1, кв. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (код ЄДРПОУ 32294926; місцезнаходження: 08132 Київська обл.., м.Вишневе, вул. Промислова, 5) грошові кошти в сумі 2 662 000 (два мільйони шістсот шістдесят дві тисячі) грн..00 коп., а також 35 525 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн. 70 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено - 15.12.2014.
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя О.М.Спичак
Суддя М.Є.Літвінова
Суддя В.В.Бондарчук