10 грудня 2014 р. Справа № 804/17153/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСтепаненко В.В.
при секретаріНовченко Є.Ю.
за участю:
позивача представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови
ОСОБА_3 звернувся до Управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову№019404 від 24.07.2014 року по застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700,00 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповідомлення позивача про розгляд 24.07.2014 року справи про порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час поїздки на власному автомобілі на позивача був складений акт проведення перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, на підставі якого прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу. Позивач вважає, що вказану постанову винесено незаконно та з порушенням встановленого порядку, а тому вона підлягає скасуванню з підстав, викладених у позові.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що оскаржуване рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у запереченнях на позов, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22 червня 2014 року на підставі завдання на перевірку від 19.06.2014 року №029847 працівниками Управління Укртрансінспекції у Запорізькій області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено акт №013228.
Згідно вказаного акту під час проведення перевірки транспортного засобу Мерседес Бенц (номерний знак НОМЕР_1), який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва НОМЕР_2, встановлено порушення: надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначено статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: договору із замовником транспортних послуг, договору обов'язкового особистого страхування пасажирів від нещасного випадку на транспорті, ліцензійної картки, інформаційного листа з реєстрацією.
24 липня 2014 року відповідачем прийнято постанову №019404 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700,00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Приписами статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-ІІІ закріплено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року №1567 (надалі Порядок від 8 листопада 2006 року №1567), державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно абзацу першого пункту 15 Порядку від 8 листопада 2006 року №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка,
договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Згідно статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; нерегулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
За приписами статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176 затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
Водночас, у підпункті 4 пункту 7 вказаних Правил, вказано про те, що дія цих правил не поширюється на перевезення, що здійснюються транспортними засобами, які належать фізичним особам і використовуються ними для задоволення власних потреб, що не має на меті отримання прибутку.
Як вбачається із заперечень на позовну заяву, відповідач зазначає про надання ОСОБА_3 послуг з нерегулярних пасажирських перевезень без оформлення документів, передбачених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У судовому засіданні було встановлено, що позивач є власником транспортного засобу MERCEDES-BENZ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_2. Даний транспортний засіб належить йому на праві приватної власності як фізичній особі.
На момент складення акту позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, видом діяльності якого була роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.; постачання готових страв для подій; постачання інших готових страв (основний); обслуговування напоями; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Суд звертає увагу, що відповідачем не було спростовано належними доказами, а також не було надано відповідних підтверджень щодо здійснення позивачем нерегулярних пасажирських перевезень, оскільки сам лише факт кермування транспортним засобом його власником не може свідчити про використання транспортного засобу для надання послуг з пасажирських перевезень.
ОСОБА_3 пояснив, що він не здійснював в даному випадку перевезення пасажирів, а використовував належний йому автомобіль для власних потреб.
Суд зауважує, що законодавством про автомобільний транспорт не заборонено використання автомобіля для власних потреб особам, які мають на це право. А отже, наявність за позивачем статусу фізичної особи-підприємця станом на момент проведення перевірки не може бути підставою для притягнення до відповідальності, так як будь-яких доказів на підтвердження надання позивачем 22.06.2014 року послуг, пов'язаних із перевезення пасажирів, відповідачем не надано.
При цьому суд критично оцінює письмові пояснення посадових осіб Управління Укртрансінспекції у Запорізькій області, які безпосередньо здійснювали перевірку, про те, що на автомобілі Мерседес Бенц (номерний знак НОМЕР_1) спереду на лобовому склі містився трафарет з позначкою «Дніпропетровськ-смт.Кирилівка», а в самому транспортному засобі знаходилось 15 пасажирів, які на питання інспектора пояснили, що вони заплатили водію кошти за проїзд до смт.Кирилівка, оскільки вказані обставини в самому акту перевірки не відображені. Крім того, надане відповідачем фото транспортного засобу виключає можливість встановити кількість осіб, які перебували у салоні.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001 року за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу змісту статі 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що адміністративно-господарські санкції, встановлені вказаною нормою, застосовуються саме до суб'єкта господарювання, який є автомобільним перевізником, що отримав ліцензію на надання послуг з перевезення.
З вищенаведеного слідує, що позивач не являється автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а транспортний засіб не використовується ним у межах здійснення господарської діяльності для надання послуг з перевезень пасажирів.
Крім того, викладені вище норми у своїй сукупності свідчать, що послуга у вигляді нерегулярного пасажирського перевезення є як правило оплатною послугою (у разі здійснення підприємницької діяльності виключно оплатною) та документується законодавчо визначеними документами.
В ході судового засідання судом з'ясовано, що позивач будь-яких грошових коштів не отримував і не прагнув отримати, та відповідно не оформляв необхідних документів для перевезення. Дане перевезення здійснено поза господарською діяльністю, а отже він не може нести відповідальність за порушення вимог абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до частини 4 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Пунктом 25 Порядку від 8 листопада 2006 року №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням (п.26 Порядку від 8 листопада 2006 року №1567).
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі (п.27 Порядку від 8 листопада 2006 року №1567).
Повідомлення про розгляд справи №3830/10/59-14 від 10.07.2014 року Управлінням Укртрансінспекції у Дніпропетровській області направлено позивачу, проте на адресу відповідача повернувся конверт у зв'язку із неврученням. Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неповідомлення позивача щодо розгляду 24.07.2014 року справи про порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки відповідачем було вжито всі заходи для належного повідомлення позивача про розгляд справи.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте відповідачем не надано жодного доказу факту надання ОСОБА_3 послуг з пасажирських перевезень, окрім безпосередньо акту від 22.06.2014 року №013228.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області №019404 від 24.07.2014 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 91,00 грн. (дев'яносто одна гривня нуль копійок).
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2014 року.
Суддя В.В. Степаненко