7 лютого 2007 року м. Київ
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Лященко Н.П.., Прокопчука Ю.В.,
Панталієнка П.В., Пшонки М.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» м. Бар Вінницької області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1978 року працювала у відповідача адміністратором готелю й наказом НОМЕР_1 від 11 листопада 2003 року була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату незаконно, оскільки не було скорочення чисельності працівників і згоди профспілкового комітету на її звільнення.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вінницької області від 16 квітня 2004 року, позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Україна» на користь ОСОБА_1 205 грн. 47 коп. вихідної допомоги. У поновленні на роботі та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлені рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині відмови в поновленні її на роботі та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 202 ЦПК України 1963 року рішення суду має бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи ОСОБА_1 у поновленні на роботі на посаді адміністратора та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що позивачка була звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України законно, оскільки на день її звільнення вільної посади не було, профспілкова організація легалізацію не проходила.
Проте суд не дав належної оцінки поясненням позивачки, що у відповідача скорочення штату не було, а до виконання її роботи адміністратора було допущено іншого працівника - ОСОБА_2, про що свідчить її пояснення від 9 липня 2004 року.
Не встановлено судом зменшення навантаженості на чергових адміністраторів.
Згідно зі штатним розписом від 1 січня 2003 року у відповідача була кількість штатних одиниць - 5,25 осіб, у тому числі адміністраторів - 1,5 (а.с. 49); з розрахунку сплати єдиного податку від 19 січня 2004 року вбачається, що в 2003 році середньооблікова чисельність працівників у відповідача - 9 осіб.
З доданого позивачкою до касаційної скарги штатного розпису від 2 січня 2004 року вбачається, що штат складається з 5 осіб, у тому числі 1 адміністратор.
Відповідно до статей 209, 210 ЦПК України 1963 року суди України постановлюють рішення ім'ям України негайно після розгляду справи в умовах нарадчої кімнати.
Із протоколу судового засідання суду першої інстанції вбачається, що після завершення розгляду справи 17 березня 2004 року, суд видалився до нарадчої кімнати, а по виходу з неї о 12 годині оголосив рішення (а.с. 64 зворот, 65).
Проте датою прийняття рішення зазначено 13 квітня 2004 року, а не 17 березня, тобто майже через місяць (а.с. 66).
Апеляційний суд на це не зважав, та не з'ясував чи не було судом порушено вимоги наведених норм процесуального закону, чи не розглядалися судом в період з 17 березня по 13 квітня 2004 року інші справи в складі головуючого по даній справі, як це вплинуло на правильне вирішення справи.
У порушення вимог ст. 301 ЦПК України 1963 року суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду й не усунув допущені судом першої інстанції порушення закону.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд в ухвалі вказав, що відповідно до ст. 42 КЗпП України звільнення проведено у зв'язку зі зміною виробництва праці з урахуванням переваги права залишення на роботі тих, що мають високу продуктивність праці та сімейного стану, але цих обставин не досліджував, а суд першої інстанції на ці обставини в рішенні не посилався. ОСОБА_1 звільнена не у зв'язку зі зміною виробництва, а за скороченням штату, на порушення її переважного права залишення на роботі в апеляційній скарзі та в судовому засіданні не зазначала.
Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 313 ЦПК України 1963 року, зокрема, у ній зазначається час і місце її постановлення.
Як убачається з матеріалів справи, оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена 16 квітня 2004 року (а.с. 90). Ухвалою колегії суддів апеляційного суду (а.с. 82) справа призначена до розгляду на 16 червня 2004 року, дата складання протоколу судового засідання в даній справі цього суду вказана - 16 червня 2004 року (а.с. 87, 89).
Виходячи з наведеного постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2004 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Н.П. Лященко
П.В. Панталієнко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонка